Розділ «Рівно північ»

Морт підтягнув стільця ближче до неї, й вони разом схилилися над списком, голова до голови, наче дітлахи, що готуються до контрольної. Доволі скоро він зрозумів, про що попереджав їх Еванс. Йому здавалося, що обсяг збитків він оцінив правильно. Але він помилявся.

Роздивляючись стовпчики холодного комп’ютерного шрифту, Морт думав, що якби хтось витяг усі речі з будинку за адресою Канзас-стрит, 92 і порозкидав по кварталу, щоб увесь світ дивився, то навіть тоді йому не було б так паскудно на душі. Аж не вірилося, що він забув про стільки речей, стільки речей, яких уже не було.

Сім великих приладів. Чотири телевізори, один із приставкою для монтажу відеокасет. Розкішна порцеляна «Споуд», автентичні ранньоамериканські меблі, які Емі купувала поштучно. Зазначена ціна антикварного гардероба, що стояв у їхній спальні, була 14 тисяч доларів. Серйозними збирачами предметів мистецтва вони не були, зате були поціновувачами — які втратили дванадцять предметів оригінального мистецтва. Їхню вартість оцінили в 22 тисячі доларів, але доларовий еквівалент Морта не цікавив; він думав про малюнок Н. К. Ваєта[200]: двоє хлопчиків вирушають у море на маленькому човникові. На картині дощило; на хлопчиках були дощовики, галоші й усмішки до вух. Морт обожнював цю картину. Але її більше не було. Вотерфордський кришталь[201]. Спортивне спорядження, що зберігалося в гаражі, — лижі, десятишвидкісні велики, каное «Олд Таун». У списку також були три шуби Емі. Він побачив, як вона ставить крихітні галочки біля бобра й норки (очевидно, ці досі були в сховищі), але проминає короткий лисячий жакет, не позначаючи його. Коли сталася пожежа, він висів у гардеробній, тепла і стильна шубка на зиму. Морт згадав, як подарував Емі цей жакет на день народження шість чи сім років тому. Вже нема. Його телескоп «Селестрон». Нема. Велика стебнована ковдра — подарунок від матері Емі на їхнє весілля. Мати Емі вже померла, і ковдра теж стала попелом, який розвіяв вітер.

Та найгірше, принаймні для Морта, чекало на середині другого стовпчика, і знову найбільшого болю завдала не вартість у доларах. 124 ПЛ. ВИНА — так звучав той пункт. Вартість у доларах — 4900. Вино вони полюбляли обоє. Не шаленіли від нього, але разом облаштували в підвалі маленький винний погріб, наповнювали його разом і вряди-годи разом розпивали пляшчину.

— Навіть вино, — сказав він Евансові. — Навіть це.

Еванс якось дивно на нього глянув (поглядом, який Морт не міг витлумачити), та потім кивнув.

— Сам винний погріб уцілів, бо в підвальній каністрі було дуже мало рідкого палива і вибуху не сталося. Але від пекельного жару більшість пляшок полопалася. А ті кілька, що лишилися цілими… я не великий знавець вин, але сумніваюся, що його можна буде пити. Хоча, може, я й помиляюся.

— Не помиляєтеся, — сказала Емі. Самотня сльоза скотилася по її щоці, й вона механічно її стерла.

Еванс запропонував їй хустинку. Та Емі похитала головою і знову схилилася разом із Мортом над списком.

За десять хвилин список закінчився. Вони розписалися над відповідними лініями, й Стрік засвідчив їхні підписи. А через кілька секунд матеріалізувався й Тед Мілнер — так, неначе спостерігав за всім, що відбувалося, на якомусь прихованому екрані.

— Ще щось потрібно? — спитав Морт в Еванса.

— Зараз ні. Але може знадобитися. Пане Рейні, ваш номер у Ташморі не зареєстровано в довіднику?

— Так, — Морт записав свій телефон для Еванса. — Дзвоніть, будь ласка, якщо потрібна буде моя допомога.

— Авжеж, — Еванс підвівся й простягнув руку. — Ці справи завжди дуже неприємні. Співчуваю, що вам двом доводиться через це проходити.

Вони потисли руки всім навколо й залишили Стріка та Еванса писати звіти. Давно вже було по першій годині дня, і Тед спитав Морта, чи не бажає він пообідати з ним та Емі. Але Морт похитав головою.

— Я вже хочу повертатися. Попрацювати. Побачимо, чи вдасться мені хоч ненадовго забути про все це, — і він справді відчував, що міг би зараз писати.

Нічого дивного. У важкі часи (принаймні до розлучення, яке виявилося винятком із загального правила) писання йому завжди давалося легше. Воно навіть було необхідним. Приємно було відчувати, як під твоїм командуванням ці вигадані світи проступають усе чіткіше, тоді як справжній завдав тобі такого болю.

Морт майже очікував, що Емі зараз попросить його передумати. Але вона не попросила.

— Їдь обережно, — сказала натомість вона і невинно поцілувала його в кутик рота. — Дякую, що приїхав і що був таким… розважливим у всьому.

— Емі, я можу щось для тебе зробити?