Розділ «Рівно північ»

Тед поклав люльку і вигнув шию, силкуючись роздивитися список. Уся нудьга де й ділася, принаймні на ту мить; очі в нього стали пожадливими, як у тих роззявляк, що глипають на наслідки страшної аварії. Помітивши, що він дивиться, Емі послужливо нахилила анкету в його бік. Морт, який сидів навпроти неї, потягнув її до себе.

— Я тобі не заважаю? — спитав він у Теда. Він був сердитий, дуже сердитий, і всі вони почули це в його голосі.

— Морте… — сказала Емі.

— Я не збираюся роздмухувати з цього трагедію, — заспокоїв її Морт, — але то були наші речі, Емі. Наші.

— Я думаю, що не… — обурено почав Тед.

— Ні, пане Мілнер, він має цілковиту рацію, — підтвердив Фред Еванс оманливо м’яким, як здалося Мортові, голосом. — У законі сказано, що ви не маєте права взагалі навіть дивитися на список речей. Коли ніхто не заперечує, ми заплющуємо на всяке таке очі… але, здається, пан Рейні заперечує.

— Пан Рейні ще й як заперечує, — руки Морт міцно стискав на колінах, і відчувалося, що від нігтів у м’якій плоті долонь залишаються півусмішки слідів.

Емі перевела нещасний погляд із Морта на Теда. Морт очікував, що зараз Тед наприндиться і як дмухне, то чиясь хатинка й розлетиться. Але Тед мовчав. Морт подумав, що через власне вороже ставлення до цього чоловіка приписує йому такі почуття; він не досить добре знав Теда (хоча й був тепер у курсі, що той, коли його зненацька розбудили в мотелі для коханців, трохи нагадує Альфальфу), зате знав Емі. Якби Тед був базікалом, вона б уже його покинула.

Ледь помітно всміхаючись та цілковито ігноруючи Морта й інших, Тед звернувся до Емі:

— А якщо я прогуляюся трохи кварталом, це допоможе справі?

Хоч як Морт старався стримувати себе, але в нього це не вийшло.

— А може, хай буде два квартали? — фальшиво-приязним тоном спитав він у Теда.

Емі звузила очі й нагородила його похмурим поглядом, а тоді знову перевела погляд на Теда.

— А ти не проти? Так було б трохи легше…

— Авжеж, — він поцілував її у вилицю, і Морт зробив для себе ще одне гірке відкриття: цей чоловік про неї дбав. Нехай навіть не завжди, але тієї миті він про неї дбав. Морт усвідомив, що вже був на півдорозі до того, щоб вважати Емі просто іграшкою, яка ненадовго захопила Теда, але яка йому вже зовсім скоро набридне. Проте це якось не в’язалося з тим, що він знав про Емі. У неї краще була розвинена чуйка на людей… і повага до себе.

Підвівшись, Тед вийшов. Емі ж із докором зиркнула на Морта.

— Задоволений?

— Мабуть, так. Емі, послухай… Я, може, повівся нестримано, але мене можна зрозуміти. За багато років у нас назбиралося чимало спільного. Я думаю, що це остання річ, і вважаю, що вона повинна залишитися між нами. Гаразд?

Помітно було, що Стрік почувається ні в сих ні в тих. Зате Фред Еванс, навпаки, переводив погляд із Морта на Емі й знову на Морта зі жвавою цікавістю людини, що дивиться дуже хороший тенісний матч.

— Гаразд, — тихим голосом відповіла Емі. Він злегка торкнувся її руки, й вона йому всміхнулася. Напружено, але краще так, ніж без тіні усмішки, так він собі думав.