Розділ «ПІСЛЯСЛОВО ДО УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ»

На цю тему існує величезний масив літератури — досліджень і коментарів. Для серйозного науковця, безперечно, цінними були би передусім уже згадана вище ілюстрована авторизована біографія письменника Гамфрі Карпентера (Carpenter Н. Tolkien: A Biography. — Boston: Houghton Mifflin Company, 1977), монографія Джозефа Пірза «Толкін: людина і міф» (Pearce J. Tolkien: Man and Myth. — San Francisco: Ignatius Press, 1988), розвідка Ральфа Сі Вуда «Євангеліє від Толкіна» (Wood R.C. The Gospel According to Tolkien — Visions of the Kingdom in Middle-earth. — Louisville-London: Westminster John Knox Press, 2003). Але найважливіші все-таки першоджерела, праці самого Толкіна: вже згадуваний «Сильмариліон», есей про казку («On Fairy-Stories» (1966, а первісний варіант есею написано ще 1938 року) та листування письменника (опубліковано 1981 року), особливо з Клайвом Льюїсом і сином Крістофером. У листах до друзів і до критиків Толкін коментує різні погляди на свій твір, погоджується чи не погоджується з трактуваннями й оцінками, дає власні пояснення сюжету і характерів. Ось деякі з думок Толкіна: «Царина казки і широка, і глибока, і висока, вся наповнена безліччю речей: різноманітних звірів і птахів знаходимо ми там; безкраї моря та незчисленні зорі; там є зачарована краса та постійно присутня небезпека; там воєдино злиті радість і сум, як гострий двосічний меч; потрапивши у простір казки, людина прагне кричати від щастя, але саме це багатство та дивовижні чари казки запечатують її вуста. І поки мандрівник перебуває там, усередині, його небезпечно будь-що запитувати, бо двері можуть раптово зачинитись, а ключ — загубитися»[63].

Навіть при першому, поверховому, прочитанні трилогії в ній уже відчувається релігійна, духовна глибина твору. Причина цього, очевидно, — те, що події, описані в тексті, є по-епічному великими, приголомшливими, а взаємини між героями також повняться бурхливими пристрастями. Тож, замислившись глибше, ввійшовши в надра твору, читач опиняється у світі суто духовному, в якому вершиться певна велична містерія з її почасти незбагненними чинниками. Згадується вислів Гамлета, звернений до Горація, про ту незліченну кількість речей у світі, які й не снилися нашим мудрецям. Особливо сповнена премудрості мова Ґандалфа, в якій постійно вчувається щось більше, ніж сказано вголос, — це натяк на Провидіння, вищу силу, що керує всім і всіма, проте не позбавляє людей власної волі.

У трилогії, як про це вже не раз говорилося, головним стрижнем є гострий, безкомпромісний конфлікт між добром і злом. І харитативна, глибоко християнська любов до ближнього, повага до життя, інші чесноти — це саме ті риси, які й вирізняють позитивних персонажів книги. Метахристиянська космологія Толкіна має під собою цілковито християнську базу. У діях персонажів релігійне навантаження, натхення підсвідоме, але дуже чітке та виразне. Серед багатьох світлих постатей у тексті є декілька найбільш позитивних: Ґандалф, Фродо й Араґорн — така собі модифікована версія святої Трійці. Кожен із трьох уособлює якийсь фрагмент вічності. Кожен із трьох (але й інші персонажі, як-от ельф Леґолас Зеленлист, гном Ґімлі син Ґлоїна, гобіти Мері, Піпін і Сем, — теж) готовий принести себе в жертву великій справі. Смерть і воскресіння, переродження Ґандалфа зі Сірого на Білого — це також незаперечний доказ його світлого призначення, кінцевим результатом якого має бути остаточна перемога над злом. І саме Братство теж є своєрідним відображенням християнської єдності, бо і порізну, поодинці, герої також зберігають духовний зв’язок, пам’ятаючи про високу спільну мету, яка їх об’єднує. Також сила слова, сила віри, вкладена у слово, є надзвичайно важливою складовою частиною всієї фабули: скільки разів лише одна доречно сказана фраза цілковито змінює перебіг сюжету, скеровує його в інше русло. Хижа верба розтискає своє гілля, брама до Морії відчиняється, страхітлива павучиха Шелоба здригається й утікає від звуку імені ельфійської принцеси Елберет — і все це доводить непоясненну та нездоланну силу доречно і натхненно сказаного слова.

Сила слова-молитви неодноразово підкреслюється впродовж усій мандрівки героїв у їхньому служінні святій справі. Відтак це недвозначно вказує на прихований інтимний зв’язок епосу з Біблією, зокрема з Новим Заповітом. Як писав щодо цього Ральф Сі Вуд, «Хритос наказав апостолам не рятувати їхнє власне житгя задля себе, а радше жертвувати ним задля Царства Божого. «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати навзамін за власну душу?» [Марко, 8: 36–37] Наприкінці подорожі-пошуку все Братство доходить до розуміння цього засадничого та найглибшого уроку. Навіть Сем від самого початку знав, хоч і підсвідомо, що він не вирушав із Фродо в мандри тільки задля того, щоби побачити ельфів, гори та драконів…»[64] Себто подорож відбувається не задля самих пригод, а заради служіння великій шляхетній меті.

Автори перекладу трилогії, яку ви тримаєте в руках — Олена Фешовець і Назар Федорак, — здійснили справді титанічну працю, перенісши світ Толкіна в українську мову, подарувавши його українському читачеві. Ця їхня праця набуває ще більшого значення, якщо знов узяти до уваги той великий вплив, що його має «Володар Перстенів» на молодих людей. Адже саме читання найчіткіше формує особистість, — навіть сьогодні, в епоху комп’ютерів і космічних технологій, усе ж таки юнак чи підліток інколи знаходить час усамітнитися десь наодинці зі сторінками, наповненими текстом. І коли рідною мовою читається твір, який тієї самої миті читають десятки, сотні, тисячі інших людей на всіх без винятку п’ятьох континентах, — тоді виникає загострене чуття великої єдності, чи й не таке, яке пульсувало в серцях і душах членів Братства Персня.

Отож, пройшовши разом із героями «Володаря Перстенів» лісами та пущами, степами та гірськими перевалами, через буревії, сніговиці й під пекучими променями сонця Середзем’я, попід землею, по воді й у повітрі їхній нелегкий шлях, здолавши з ними незліченні полки підступних ворогів, пізнавши гарних і вірних друзів, ти, читачу, можеш, перегорнувши останню сторінку цього великого твору, сміливо сказати про себе словами гобіта Сема, винесеними в заголовок цієї статті: «Ось я і повернувся». Проте, пильно вдивившись у себе самого, у власну внутрішню суть, ти, напевно, таки визнаєш, що повернувся з цієї подорожі кращим, аніж був тоді, коли її починав: мудрішим, сміливішим, добрішим, милосерднішим. І саме це є найвищою нагородою Джонові Роналду Руелові Толкіну, світлому та винятково талановитому чоловікові, котрий понад півстоліття тому створив цю прекрасну книгу.