Розділ «Рік третій»

— Та невже? А знаєш, що моя мама зробить із твоєю за це? Вона просто дасть їй у носа!

— І все одно ти будеш моїм женихом, — відповіла Айві, спокійно вертаючись до головної теми.

— Я… я запхну твою голову в діжку з водою! — загорлав Джеральд. — Натовчу твоєю пикою мурашник! Я… я здеру з тебе ці банти й пасок! — гаркнув він переможно, позаяк остання погроза була принаймні здійсненна.

— Зараз ми здеремо! — вискнула Джеральдіна.

І вони, мов дикі звірі, кинулися на горопашну Айві, котра верещала, відбивалася й кусалася, та все ж не могла впоратися з ними двома. Спільними зусиллями вони потягли її через подвір’я в дровітню, звідки жодних волань було вже не чути.

— Швидше! — видихнула Джеральдіна. — Доки панна Ширлі не прийшла!

Зволікати було не можна. Джеральд тримав Айві за ноги, Джеральдіна однією рукою вхопила її зап’ястя, а другою квапливо здерла пасок та банти з її кіс і плечей.

— Пофарбуймо їй ноги! — вигукнув Джеральд, завваживши дві бляшанки з фарбою, котрі ще минулого тижня лишили в дровітні муляри. — Я триматиму, а ти фарбуй!

Айві розпачливо кричала, проте все дарма. З неї стягнули панчохи й за якусь хвилину помалювали їй ноги зеленими й червоними смугами, щедро заляпавши при цьому фарбою нові черевички та вишиту суконьку. Насамкінець двійнята натовкли їй реп’яхів у коси.

Коли вони врешті її відпустили, вона являла собою жалюгідне видовище. Оглянувши Айві, обоє радісно заверещали. Це була така довгождана помста за довгі тижні її зверхності й вихвалянь.

— Тепер іди додому, — мовив Джеральд. — Будеш знати, як приходити й казати хлопцям, що вони мусять бути тобі женихами.

— Я все розкажу мамі, — хлипала Айві. — Я піду додому й розкажу все про тебе, гидкий, гидкий, поганий хлопчисько! Потвора!

— Не смій обзивати мого брата потворою! — вереснула Джеральдіна. — І банти свої забери! Ми не хочемо, щоб ти смітила ними в нашій дровітні!

Заплакана Айві, котрій Джеральдіна швиргонула в спину бантами, вискочила з двору й побігла вулицею геть.

— Мерщій! Прослизнемо через задні сходи до ванної й відмиємося, доки панна Ширлі нас не бачить, — задихано сказала Джеральдіна.

4

Пан Гранд обговорив із Енн усе, що його цікавило, і відкланявся. Якусь хвилину Енн стояла на порозі, стривожено міркуючи, де можуть бути двійнята. Аж ось із вулиці в хвіртку зайшла розгнівана дама, тягнучи за руку все ще заплакану й нещасну доньку.

— Панно Ширлі, де пані Раймонд? — суворо запитала пані Трент.

— Пані Раймонд…

— Я наполягаю, щоб до мене вийшла пані Раймонд. Нехай вона сама побачить, що її діти зробили з бідолашною, невинною та безпорадною Айві. Гляньте на неї, панно Ширлі — ви тільки погляньте на неї!