Розділ «Рік третій»

— Ти проковтнула черв’яка! — заверещав Джеральд. — Я бачив, як він зник у тебе в горлі, отакий величезний!

Джеральдіна кинула яблуко, і тієї ж миті її знудило — сильно знудило, тож деякий час Енн було не до покарань. А коли Джеральдіні полегшало, настала обідня година, і Енн зненацька вирішила обмежитися лагідним докором на адресу Джеральда. Зрештою, страхітливої шкоди він панні Дрейк не завдав, а вона, дбаючи про власні інтереси, очевидячки, не розповість про цю пригоду жодній живій душі.

— Як ти гадаєш, Джеральде, — м’яко запитала Енн, — твій учинок личить джентльменові?

— Ні, — відповів Джеральд, — але то було дуже кумедно. Вправний із мене рибалка, еге ж?

Обід виявився дуже смачний. Пані Раймонд приготувала його перед від’їздом, а хай які недосконалі були її виховні методи, куховарила вона неперевершено. Двійнята наминали свої порції й не сварилися, а за столом поводились незгірше за більшість інших дітей. Після обіду Енн вимила посуд, доручивши Джеральдові витирати рушником тарілки й чашки, а Джеральдіні — обережно ставити їх на полицю. Обоє взялися за цю справу дуже хвацько, аж Енн самовдоволено подумала, що все, чого їм бракує — це розважливого підходу й зовсім трішки суворості.

3

О другій годині зайшов пан Джеймс Гранд. Пан Гранд був головою опікунської ради школи й хотів обговорити деякі важливі теми, перш ніж їхати в понеділок до Кінгспорта на конференцію з питань освіти. Енн запитала, чи не може він увечері прийти в Шелесткі Тополі. На жаль, він не міг.

Пан Гранд був добрим і сердечним чоловіком, та Енн уже затямила, що він чутливий і розмовляти з ним слід обережно. Крім того, їй дуже хотілося, щоб він підтримав її в наступній битві за нове шкільне обладнання. Вона вийшла до двійнят.

— Діти, ви побавтеся надворі, а я трохи поговорю з паном Грандом, гаразд? Це ненадовго. А потім ми влаштуємо пікнік край ставка, і я навчу вас пускати мильні бульбашки, пофарбовані в червоний колір — дуже гарні бульбашки.

— Дасте нам по четвертаку, якщо будемо чемні? — запитав Джеральд.

— Ні, Джеральде, любий, — несхитно відказала Енн. — Я не буду підкуповувати вас. Я знаю, що ти, як личить джентльмену, будеш чемний лиш тому, що я прошу тебе про це.

— Ми будемо чемні, панно Ширлі, — урочисто пообіцяв Джеральд.

— Страшенно чемні, — так само врочисто озвалася Джеральдіна.

Цілком імовірно, що вони дотримали б слова, якби одразу потому, як Енн повернулася до вітальні на розмову з паном Грандом, у двір не зайшла Айві Трент. А двійнята не зносили Айві Трент — безгрішної Айві, що ніколи не бешкетувала й була завжди донезмоги охайна й чистенька.

Того дня Айві Трент, безсумнівно, прийшла похвалитися новими гарними коричневими черевичками, новеньким паском і червоними бантами на плечах і в косах. Пані Раймонд, попри всі свої вади, трималася розважливих поглядів щодо дитячого одягу — утім, на думку її добросердих сусідів, вона стільки грошей витрачала на себе, що для двійнят уже нічого не лишалося, — тож Джеральдіна не могла виходити на вулицю так само гарною, як Айві Трент, котра мала святкове вбрання на кожен день тижня. Пані Трент водила свою доньку в «бездоганно білих» платтячках. Принаймні гуляти Айві завжди йшла «бездоганно білою», а коли й верталася брудна — то, певна річ, із вини «малих заздрісників», яких так багато мешкало поблизу.

Джеральдіна справді заздрила. Їй хотілося й собі мати червоний пасок, банти на плечах і білі вишиті суконьки. Чого не віддала б вона за такі гарні черевички на ґудзиках!

— Як вам подобається мій новий пасок і банти на плечах? — зверхньо поцікавилася Айві.

— Як вам подобається мій новий пасок і банти на плечах? — ядуче передражнила її Джеральдіна.

— У тебе ж немає бантів на плечах, — погордливо мовила Айві.

— У тебе ж немає бантів на плечах, — пропищала Джеральдіна.