Розділ «Рік третій»

15

Коли наступного дня для Енн надійшов час прощатися з мешканцями Шелестких Тополь, Ребекки Дью не виявилося поряд. Проте тітонька Кейт із дуже серйозним виглядом вручила дівчині лист.

«Дорога панно Ширлі, — писала Ребекка Дью, — я пишу цього прощального листа, бо не певна, чи зможу висловити всі свої почуття в усній формі. Три роки прожили Ви під нашим дахом. Щаслива власниця веселої вдачі та природної схильності до молодечих розваг, Ви ніколи не піддавалися пустим захопленням бездумної та легковажної юрби. За всіх обставин і з кожним, надто з тією, що пише ці рядки, Ви поводилися з якомога вишуканою ґречністю. Ви завжди шанували й берегли мої почуття, і думка про Ваш від’їзд сповнює мене безмежним відчаєм. Та не повинні ми нарікати на те, що посилає нам Провидіння.

Сумувати за Вами в Саммерсайді буде кожен, хто мав честь знати Вас, і одне просте, але вірне серце завжди повнитиметься до Вас глибокою шаною, а мої молитви завжди будуть про Ваше щастя й добробут у цьому світі й вічне блаженство у світі прийдешнім.

Щось шепоче мені, що Ви недовго лишитеся „панною Ширлі“ й незабаром поєднаєтеся в союзі душ із обранцем Вашого серця, — надзвичайно особливим молодим чоловіком, судячи з того, що я про нього чула. Та, що пише ці рядки, не наділена привабливими рисами, відчуваючи тягар минулих літ (хоч я ще міцно стою на ногах і хочу прожити довго), ніколи не дозволяла собі плекати жодних матримоніальних сподівань. Проте й вона не відмовляє собі в задоволенні поцікавитися весіллями своїх друзів, тож чи буде мені дозволено висловити моє палке побажання, щоб Ваше подружнє життя являло собою суцільне й безперервне благословення? (Лиш не чекайте забагато від жодного чоловіка).

Моя повага і-чи можна так висловитися? — моя любов до Вас довіку лишаться незмінними, і часом, коли Ви не матимете ліпшого заняття, згадуйте, будь ласка, що на світі є така особа як

Ваша покірна слуга,

Ребекка Дью.

P.S.: Хай благословить Вас Господь!»

Енн дочитала й склала аркуш; очі її затуманилися від сліз. Хоч вона й сильно підозрювала, що Ребекка Дью списала більшість фраз зі своєї улюбленої книжки «Добрі манери й етикет», та це не робило їх менш щирими, а постскриптум, безперечно, вилився просто зі сповненого любові серця Ребекки Дью.

— Скажіть милій Ребецці Дью, що я ніколи її не забуду, і щоліта приїздитиму до вас у гості.

— Ми завжди пам’ятатимемо вас, — схлипнула тітонька Четті.

— Завжди, — палко озвалася тітонька Кейт.

Проте останнім, що бачила Енн, від’їжджаючи від Шелестких Тополь, був великий білий купальний рушник в одному з вікон башти. Ним вимахувала їй Ребекка Дью.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!