Розділ шостий

— Оті ще мені кляті банкноти! — вилаявся Кросбі. — Я вже говорив тобі: це нікуди не годиться. Print bank-notes and documents of the Soviet Zone as much as you want,[52] але ні в якому разі не західнонімецькі. Ти дурень, Джонні…

— Гаразд, — перебив його доктор Шерц, який уже все зрозумів і хотів довести справу до кінця. — Ми дали б зобов’язання працювати віднині тільки в радянській зоні. Мені здається, що на таких умовах ви могли б нам допомогти.

Американець знизав плечима і невдоволено скривив гладенько виголене, аж синювате обличчя:

— Sure,[53] я охоче допоможу, але як?

— Мені здається, є один спосіб, — доктор Шерц мимоволі притишив голос. — Зовсім близько звідси міститься Сі-ай-сі…

— Сі-ай-сі? Не знаю, що це таке, — буркнув Кросбі.

— Counter Intelligence Corps — американська контррозвідка, — терпляче роз’яснив Шерц, хоч був цілком впевнений, що Кросбі знає все якнайкраще. — Чули про таке?

— Maybe.[54]

— А в поліції Штумма є політичний відділ. Досить одного телефонного дзвінка з Сі-ай-сі, і нам дадуть спокій. Так я думаю.

— Ти так думаєш, док? — Кросбі підвівся й застебнув плащ. — Все це не так просто. Проте подивимось, що тут можна зробити.

— Ми так часто працювали на американців, — писклявим жалібним голосом сказав Літт, — тепер і ви повинні б нам допомогти.

— За те ви одержували долари, — обернувся Кросбі від дверей. — Besides,[55] Джонні, ти не працював на нас, ти робив bank-notes.[56] So long![57]

Двері за ним зачинилися.

Та тієї ж миті вони знову відчинилися, і в них просунулася голова Кросбі.

— How much? На скільки ви розщедритеся?

Якобс трохи розгубився.

— Дві тисячі, — буркнув він.

— Доларів?

— Західних марок.

— Уои are a niggard![58]