Розділ шостий

«Якщо у своєму житті я відчував до когось огиду, так це до оцього бовдура», — подумав Александер. Він догадувався, про кого йде мова, і догадка його незабаром підтвердилась. Двері відчинилися, і ввели Рут. Вона була бліда, втомлена безсонною ніччю, не зачесана, але від того не менш приваблива. Рут, здавалось, не бачила його. Хто ж вона і що має тут відбутися? Та скляна стіна, крізь яку він до цього часу дивився на все, дивився зовсім байдуже, раптом зникла; з гострою цікавістю він спостерігав зараз цю своєрідну сцену.

Руді Якобс випростався в кріслі. Він підозрював, що проти нього існує змова, і був досить близький до істини. Та підозри свої він помилково спрямував проти Рут.

— Ми хотіли б знати, — почав він, — що примусило вас підслухувати тут у понеділок під час нашої наради. Ну? — його голос звучав спокійно, по-діловому.

Рут стисла губи й вперто мовчала.

Бос почекав хвилин зо дві і почав знову:

— Можете не сумніватися, у нас є засоби примусити вас заговорити… Але у нас обмаль часу і буде краще, якщо ви заговорите самі, — він глянув на годинник. — Я чекаю ще одну хвилину, потім ми будемо змушені… — він урвав на півслові і глянув на Боббі. Той бридко посміхнувся, вищиривши зуби.

— Еріху, ти забув свої рукавиці, — сказав він півголосом, не зводячи очей з Рут.

— Що це означає? — занепокоївся Александер, хоча доктор Шерц знаками просив його мовчати.

— Це означає, — відповів бос, — що ми зробимо з неї котлету, якщо вона не схоче відкрити рота.

— Що ж, — іронічно посміхнувся Шерц, — коли вам до душі такі жарти… Я, у всякому разі, хотів би підкреслити, що вмиваю руки.

В душі в Александера все закипіло. Він ладен був затопити йому в пику за ці слова.

— У нас нема часу, — нагадав Якобс, якому все це мало подобалося. Вигляд блідої дівчини вже заспокоїв його. Єдиною пристрастю Якобса були гроші; його найлютіші вороги, навіть сам прокурор, не могли б закинути йому злостивість чи жорстокість. Але на цей раз він дав небожеві вмовити себе.

— Так точно, шановна панночко, — підтвердив Боббі, — у нас нема часу. Якщо ви будете ласкаві… — він замовк, бо саме увійшов Еріх, нарочито повільно натягаючи шкіряні рукавиці. Боббі встав і підступив до Рут.

— Стійте! — скрикнув Александер. — Я прошу поставити на голосування ті засоби, які тут мають застосувати. Я голосую проти!

— Хто ще? — діловито запитав бос.

— Я утримуюсь, я вже сказав, — обізвався Шерц.

— Я також, — луною відгукнувся Джонні Літт, який спостерігав цю сцену з тривогою на обличчі і до цього часу не промовив і слова.

— Отже, двоє — за, один — проти, — сказав Якобс. — Давай, Боббі! Швидше!

Александера ніби паралізувало. Серце його несамовито колотилось, стискувалось горло…

— Я ніколи не міг дивитися на таке, — відвертаючись, простогнав Джонні Літт.