Розділ п’ятий

— Цебто як?

— А я б уже потурбувався про те, щоб при обшуку не знайшли ні крихітки такого, що могло б нас скомпрометувати. Так. Тільки Якобс з своєю безрозсудністю й ідіотською легковажністю робить поліцію небезпечною для нас. З другого боку, він ясно відчуває, що ми його через це хочемо, висловлюючись делікатно, висадити на берег. Вірніше сказати, відчував. З учорашнього дня він це знає напевно.

— Тобто як?

— Вчора після екстреного засідання «вузького кола» ми з ним мали розмову. Я не церемонився, різав йому правду в вічі…

— А тим часом він, не погодивши цього з «вузьким колом», посадив трьох членів у підвал! — збуджено випалив Літт. Його довгі тонкі пальці тремтіли.

— Що ти кажеш? Трьох? Я знаю тільки про Ете Йордана…

— Йордана? Так це ще вчора! А сьогодні, півгодини тому, забрали обох моїх хлопців від друкарського верстата. Це, видно, має бути попередженням для мене.

— Я теж так думаю. Власне, нам уже давно час діяти, але…

— Що — «але»? Треба щось робити, Уль! Може, сьогодні ввечері нам уже буде капут!

— Може й так, — холодно сказав доктор Шерц. — Може, ти й маєш рацію, Джонні. Але ми неспроможні нічого зробити. Ми не можемо вчинити двірцевий переворот. Ми — самотні!

Він вимовив ці слова з трагічною величчю, з тим театральним пафосом, який завжди був у нього напоготові і з допомогою якого він до цього часу вмів кого завгодно переконати у щирості своїх намірів.

Якийсь час обидва мовчали. З радіоли лився безперервний потік віденських вальсів. Доктор Шерц перехилився через стіл і приглушеним голосом почав:

— Якобс вирішив лишитись тут, він хоче рискнути. Але не пізніше як через сорок вісім годин сюди нагряне поліція — і з приводу фальшивих грошей, і з приводу потсдамської історії. З усього видно, що цей божевільний Горн сприйняв її не так, як ми сподівались. Наскільки я знаю нашого боса, він пожертвує всіма нами до одного, тільки не собою. Але я вже постараюсь, щоб він не вислизнув. Як — це полиш мені; в мене є вже одна ідея. З решток організації я створю за межами міста нову групу, без Якобса, без Боббі Копша і їхніх прихвоснів. Ядром підприємства буде друкарський верстат. Ми більше не будемо працювати в різних галузях, ми друкуватимемо гроші — в одному сільському будинку в Ольденбурзі, який я вже давно маю на прикметі. Ти очолиш виробництво, я беру на себе збут, — і все піде як по маслу. За рік-два понапихаємо добре кишені й заживемо собі спокійно. Оце мій план. А зараз не будемо виступати одверто проти Якобса, а то він нас і справді запроторить у підвал, і ми потрапимо до рук поліцаям. Отже: більше ніякої опозиції, і…

Доктор Шерц затнувся, бо радіола раптом змовкла. Він встав і повернув вимикач настільної лампи, але вона не засвітилась.

Шерц злісно всміхнувся.

— Ага, їм заважала музика! Що ж, добре.

В коридорі зарипіли чиїсь черевики.

— Це Боббі Копш, — злякано сказав Джонні Літт.

— Авжеж, — відповів доктор Шерц. — Хоч би повстяні пантофлі собі завів. Отже, — він ще більше приглушив голос, — про це ми домовились. До речі: очевидно, в нас буде ще один спільник.

— Хто ж це?