Розділ 32 ЧАЮВАННЯ В ПАНІ ДУГЛАС

Бідолашна Джанет уся зашарілася, а Енн у відповідь проказала щось доречне й чемне. Усі посідали й поточилася млява розмова. То була тяжка праця, навіть для Енн, бо ж ніхто, здавалося, не почувався просто, затишно й невимушено, окрім старої пані Дуглас, яку балачка вочевидь нітрохи не обтяжувала. Вона всадовила Джанет поруч із собою і час від часу гладила її руку. Джанет, силувано всміхаючись, мучилася у своєму страхітливому вбранні, Джон Дуглас сидів із понурим лицем.

За столом пані Дуглас люб’язно попросила Джанет розливати чай. Джанет узялася ще густішим рум’янцем, але підкорилася. Ось як Енн описувала те чаювання в листі до Стелли:

«На столі був холодний язик, курка, суничне варення, лимонний пиріг, тістечка, шоколадний торт, печиво з родзинками, фунтовий і фруктовий пиріг та ще різні ласощі, — поміж яких, здається, карамельний торт. І коли я вже з’їла вдвічі більше, ніж це для мене корисно, пані Дуглас зітхнула й поскаржилася, що, очевидячки, їй таки геть немає чим утішити мій апетит.

— Певне, опісля кухні любої Джанет ви й не глянете на жодні інші страви, — лагідно мовила вона. — 3 нею ніхто у Веллі Роуд і змагатися не наважиться. Візьміть іще пирога, панно Ширлі, ви ж геть нічого не їли.

Стелло, я з’їла порцію язика, добрячий шмат курки, три бісквітних тістечка, велику розетку варення, шматок пирога, тістечко із кремом і цілий кавалок шоколадного торта!»

Опісля чаювання пані Дуглас приязно всміхнулася й звеліла Джону повести «любу Джанет» у сад і зрізати для неї кілька троянд.

— А панна Ширлі розважить мене, доки ви прогуляєтеся, так? — безтурботно додала вона й зітхаючи, знов умостилася в кріслі. — Я дуже немічна стара жінка, панно Ширлі. Так тяжко мучуся вже понад двадцять років. Двадцять довгих, виснажливих років я поволі вмираю!

— Як це жахливо! — мовила Енн, намагаючись висловити співчуття, та почуваючись натомість справдешньою дурепою.

— Стільки ночей було, коли всі думали, що до світанку я не дотягну, — поважно вела далі пані Дуглас. — Ніхто не знає, що я пережила, — ніхто, лише я сама. Та вже недовго лишилося. Скоро кінець моєму гіркому паломництву на цім світі, панно Ширлі. І яка ж то мені втіха — думати, як Джон приведе в дім таку добру жінку, що доглядатиме його, коли не стане матері, — велика, велика втіха, панно Ширлі.

— Джанет — дуже мила жінка, — тепло відказала на те Енн.

— Дуже мила. Чудовий характер, — кивнула пані Дуглас. — І вправна господиня — я така ніколи не була. Здоров’я не давало, панно Ширлі. Я вдячна, що Джон зробив такий мудрий вибір. Вірю й сподіваюся, що він буде щасливий. Він мій єдиний син, панно Ширлі, і всім серцем я бажаю йому щастя.

— Так, авжеж, — відповіла Енн ні в сих, ні в тих. Уперше в житті вона почувалася так ніяково — іще й сама не могла збагнути, чому. Здавалося, їй зовсім немає чого відповісти цій приязній, усміхненій, добросердій старенькій, котра так пестливо гладила її руку.

— Якнайшвидше приходьте до мене знову, люба Джанет, — з любов’ю проказала пані Дуглас, коли гості підвелися. — Ви так рідко в нас буваєте. Та невдовзі, надіюся, Джон приведе вас сюди, і ви залишитеся тут назавжди.

Енн, яка в цю мить ненароком глянула на Джона Дугласа, здригнулася від пекучого жаху. Він нагадував катованого, що корчиться на дибі, котру його мучителі обертають так, аж терпіти біль стає геть неможливо. Вона подумала, що він, напевне, хворий, і квапливо вивела з кімнати розчервонілу Джанет.

— Пані Дуглас — страшенно чарівна жінка, правда? — мовила Джанет, ідучи вулицею разом з Енн.

— Угу, — неуважно відказала Енн, міркуючи, чому в Джона Дугласа був такий вигляд.

— Вона так тяжко мучиться, — співчутливо вела далі Джанет. — У неї бувають жахливі, болючі напади. Джон дуже непокоїться. Боїться лишати матір удома саму — раптом її знову здолає напад, а поруч не виявиться нікого, окрім служниці.