— Ти справді так думаєш? — відповіла Філ. — Мені приємно знати, що я могла б.
— Філіппо Гордон! Я й не думала, що ти така жорстока. Як ти можеш казати, що хотіла б розбити чиєсь серце?
— Люба, я цього не казала. Цитуй мене точно. Мені подобається думати, що я могла б це зробити. Приємно знати, що маєш таку силу.
— Я не розумію тебе, Філ. Ти свідомо зваблюєш чоловіка без жодних серйозних намірів!
— Я хочу змусити його освідчитися мені, якщо вийде, — спокійно відказала Філіппа.
— Здаюся, — безнадійно простогнала Стелла.
Часом по п’ятницях у гості заходив Гілберт. Він, здавалося, перебував у незмінно доброму гуморі, і не було йому рівних у веселощах і жартівливих під’юджуваннях. Він не шукав і не уникав товариства Енн. Коли доводилося, розмовляв із нею приязно й чемно, як із будь-якою знайомою дівчиною. Колишня дружба здиміла безслідно. Енн гостро це відчувала, проте була вдячна й утішена — так вона казала собі, — що Гілберт цілком подолав своє розчарування щодо неї. Того квітневого вечора в саду вона злякалася, що тяжко його скривдила, і рану не скоро вдасться загоїти. Тепер було видно, що вона дарма хвилювалася. Чоловіки вмирають і поїдають їх могильні черви — та не через кохання. Він тішився життю, був повен натхнення й честолюбних прагнень, і не збирався нидіти в похмурім відчаї через те, що якась дівчина виявилася чарівною, проте холодною й далекою від нього. І Енн, вслухаючись у жартівливі суперечки між ним та Філ, думала, чи не примарився їй той вираз його очей, коли вона сказала, що не зможе його покохати.
Охочих зайняти місце, що донедавна належало Гілберту, не бракувало, проте Енн безжально відхиляла усі їхні залицяння. Коли вже не судилося їй зустріти справжнього принца, жодні замінники їй не потрібні. Отак рішучо казала вона собі й того сірого дня у вітрянім парку.
Раптом зі свистом і шурхотом линув дощ, котрий передчувала тітонька Джеймсіна. Енн розгорнула парасолю й поквапилася схилом униз. Вона звернула на дорогу вздовж затоки, коли зненацька налетів лютий порив вітру. Парасолю миттю вивернуло. Енн у відчаї схопилася за її край. А тоді… побіля неї пролунав голос:
— Даруйте… чи можу я запропонувати вам укриття під моєю парасолею?
Енн підвела очі. Високий… витончено прекрасне лице… меланхолійний таємничий погляд… оксамитовий лагідний голос… так, перед нею стояв утілений герой її дівочих мрій. Більше скидатися на її ідеал він не міг би, навіть якби був виготовлений на замовлення.
— Дякую, — зніяковіла Енн.
— Нам краще поквапитися он до тієї альтанки біля мису, — мовив незнайомець. — Перечекаємо там зливу, навряд чи вона триватиме довго.
Слова були звичайнісінькі, але інтонація!.. А усмішка, що супроводжувала їх! Енн відчула, як дивно закалатало її серце.
Удвох вони добігли до альтанки і, задихані, сіли на лаву попід її гостинним дахом. Сміючись, Енн підняла свою зрадливу парасолю.
— Коли її отак вивертає вітром, я пересвідчуюся у невиправній гріховності неживих предметів, — весело проказала вона.
Краплі дощу мерехтіли на її лискучих косах, неслухняні кучері падали на чоло та шию. Щоки їй розпашіли, великі очі сяяли, мов зорі. Її супутник дивився на неї із захватом.
Вона відчула, як шаріється під цим поглядом. Хто ж він? О, на вилозі в нього стрічка з кольорами Редмонду — білим та багряним. А проте Енн здавалося, що вона знає, бодай з лиця, усіх редмондських студентів, окрім хіба першокурсників. Та звісно, цей витончений юнак першокурсником бути не міг.
— Бачу, ми обоє тутешні студенти, — усміхнувся він, поглядаючи на стрічку Енн. — Це достатня підстава для знайомства. Мене звуть Рой Гарднер. А ви, мабуть, та сама панна Ширлі, котра позавчора на засіданні Товариства філоматів[29] зачитувала доповідь про Теннісона?
— Так, але я зовсім вас не пам’ятаю, — щиро зізналася Енн. — Скажіть, будь ласка, на якому ви курсі?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Енн із Острова Принца Едварда» автора Монтгомері Л.-М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 25 З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ПРЕКРАСНИЙ ПРИНЦ“ на сторінці 2. Приємного читання.