Розділ «Стівен Кінг Чотири сезони»

— Тедді, спокійно, — тихо мовив Крис. І повторював це, поки Тедді не перестав вириватися й не закляк на місці. Окуляри перехнябилися в нього на носі, дріт слухового апарата мляво теліпався на грудях, з’єднаний із батареєю, котру Тедді клав собі в кишеню джинсів.

Коли він знерухомів повністю, Крис обернувся до мене й спитав:

— Ґордоне, якого хріна ти з ним побився?

— Він хотів ухилитися від поїзда. А я подумав, що його помітить машиніст і доповість куди слід. Сюди пришлють копа.

— Ай, та він там шоколаду собі в кальсони наклав, — глузливо промовив Тедді. Але його голос більше не звучав сердито. Буря минулася.

— Правильно Ґорді зробив, — кивнув Верн. — Усе, мир.

— Мир, пацани, — погодився з ним Крис.

— А я що? Я нічого. — І я простягнув руку долонею догори. — Тедді, мир?

— Я міг від нього ухилитися, — уперто промовив він. — Ти ж знаєш це, Ґорді?

— Так, — погодився я, хоча від самої думки все схололо всередині. — Знаю.

— Окей. Тоді мир.

— Підтвердь, — наказав Крис і відпустив Тедді.

Той ляснув долонею по моїй, так сильно, що аж голками закололо, і перевернув руку. Я хльоснув по його долоні.

— Сране сцикло Лачанс, — підсумував Тедді.

— Нняяввв, — протягнув я.

— Ну все, пацани, — втрутився Верн. — Ходімо вже, га?

— Ходи куди хоч, але сюди не ходи, краще туди ходи, — урочисто промовив Крис, і Верн розвернувся до нього, наче з наміром стукнути.

11

До звалища ми допленталися десь близько першої тридцять, і Верн першим помчав униз насипом із криками «Десант — за борт!» Ми теж спустилися вниз великими стрибками й перестрибнули через цівку солонуватої води, що безживно сочилася з дренажної труби, яка стирчала з гори шлаку. А за цим заболоченим клаптиком землі вже починалася піщана пустеля сміттєзвалища.

Оточувала його шестифутова огорожа. Через кожні двадцять футів на ній висіли збляклі від сонця, дощу й вітру таблички з написами: