Розділ без назви (3)

— Може, саме це він і робив. Ти послав людей перевірити той живопліт?

(пір’я)

— Поліцейські дослідили його вздовж і впоперек, заглянули під кожен листочок, проте нічого там не знайшли, крім листя і твані.

Неначе вганяючи кілок, Фред Маршалл гримає кулаком по столу.

— Мій син зник за чотири години до того, як знайшли його велосипед. Зараз уже майже 19 : 30! Його немає вже мало не весь день! Я не повинен сидіти тут, мені треба їхати шукати його.

— Усі шукають вашого сина, Фреде, — каже Дейл. — Мої хлопці, інші поліціянти, навіть ФБР.

— Я не вірю їм, — каже Фред. — Адже вони не знайшли Ірму Френо, чи не так? То ви гадаєте, що вони знайдуть мого сина? Як я розумію, у мене є ще один-єдиний шанс. — Коли він дивиться на Джека, його очі світяться. — Цей шанс — ви, лейтенанте. Ви допоможете мені?

Третя думка, яка найбільше хвилює Джека, приховувалась до цього моменту і тепер змушує його як досвідченого полісмена сказати:

— Я б хотів поговорити з вашою дружиною. Якщо ви плануєте відвідати її завтра, то я б теж поїхав, коли ви не проти.

Дейл кліпає та каже:

— Можливо, ми маємо про це поговорити.

— Думаєте, це щось змінить?

— Можливо, — каже Джек.

— Побачимо. Вірогідно, ви вплинете на неї краще, — каже Фред. — Ви живете в Норвей Веллі? Це дорогою до Ардена. Я зможу забрати вас о дев’ятій.

— Джеку, — каже Дейл.

— Побачимось о дев’ятій, — каже Джек, ігноруючи відчай і лють, що випромінює погляд його друга, а також тихий голос, який нашіптує

(пір’я).

— Чудово, — каже Генрі Лайден. — Я не знаю, чи дякувати тобі, чи вітати. Думаю, і те і інше. Усе ж таки вирішив переконати всіх у своїй «феноменальності».

— Не втрачай голови. Єдина причина, чому я поїхав туди, — щоб батько хлопчика не їхав до мене додому.

— Це не єдина причина.