Розділ без назви (3)

— Твоя правда. Я трохи нервував і відчував певний дискомфорт. Напевно, тому, щоб утекти із дому і змінити обстановку.

— Але була ще одна причина.

— Генрі, та ти по пояс у свинячому багні, ти це знаєш? Ти думаєш, що я це зробив через громадянський обов’язок, порядність, співчуття, альтруїзм чи щось таке в цьому роді, але це не так. Мені не хотілося б цього казати, але я зовсім не такий добросердний і відповідальний, як ти гадаєш.

— По пояс у свинячому багні? Можливо, так і є. Та я все своє життя по пояс у свинячому багні, якщо не сказати по груди чи по бороду.

— Добре, що ти це визнаєш…

— Одначе, ти мене не зрозумів. Ти маєш рацію, я справді думаю, що ти хороша, порядна людина. Я не просто так думаю, я це знаю. Ти скромний, ти співчутливий, ти жалісливий, ти відповідальний — і не має значення, якої ти зараз про себе думки. Але це не те, про що я говорив.

— А що ж тоді ти мав на увазі?

— Інша причина, з якої ти вирішив поїхати до відділку поліції, пов’язана з проблемою, з тривогою, хай би якою вона була, що гризе тебе протягом кількох останніх тижнів. Над тобою немов нависла тінь.

— Ага, — каже Джек.

— Ця проблема, ця твоя таємниця забирає половину твоєї енергії, тож ти присутній наполовину; друга твоя половина десь далеко. Любий, ти ще не зрозумів, що я завжди знаю, коли ти схвильований і стурбований? Хоча я і сліпий, проте все бачу.

— Гаразд. Давай припустимо, що мене останнім часом щось непокоїть. Як це може бути пов’язано з тим, що я поїхав до відділку.

— Тут два варіанти: або ти хотів поїхати, щоб протистояти цьому, або ти просто тікав.

Джек мовчить.

— З цих припущень випливає, що проблема стосується періоду твого життя полісмена. Це може бути якась давня справа, що переслідує тебе. Можливо, котрийсь психопат-головоріз, якого ти колись засадив у в’язницю, вийшов і тепер погрожує тобі. О чорт, я по вуха в багні і зрозумів, що в тебе рак печінки і жити залишилося не більше трьох місяців.

— Я не хворий на рак, принаймні наскільки мені відомо, і ніякий колишній зек теж не хоче мене вбити. Усі мої давні справи, більшість із них, у будь-якому разі, спокійно лежать в архіві поліції Лос-Анджелеса. Так, безперечно, мене дещо турбує останнім часом, і я мав би передбачити, що ти це помітиш. Але я б не хотів, ну, не знаю, обтяжувати тебе цим, допоки сам у всьому не розберуся.

— Скажи мені одну річ, гаразд? Ти йдеш назустріч чи тікаєш?

— На це питання немає відповіді.

— Побачимо. Їжа ще не готова? Я вмираю як хочу їсти, буквально вмираю з голоду. Ти готуєш надто повільно. У мене все було б готово ще десять хвилин тому.

— Зачекай, не жени, — каже Джек. — Усе майже готове. Проблема у твоїй ненормальній кухні.

— Найзручніша кухня у всій Америці. Можливо, у всьому світі.