Розділ без назви (3)

Підлога, здається, захиталась у Джека під ногами, неначе палуба корабля. Він спершу опановує себе, перш ніж наважується повернутися до хлопчика.

— Пір’я? Що ти маєш на увазі?

— Чорне. Велике. Схоже на вороняче. Одна пір’їна була біля велосипеда, а друга — в кросівці.

— Цікаво, — каже Джек, виграючи час, щоб отямитися після несподіваної появи пір’я в розмові з Тіджеєм Реннікером.

Як йому зреагувати на це безглуздя? Те, що він так реагує, — це взагалі смішно; його миттєва знемога — це абсурд. Пір’я, про яке розповідає Тіджей, — справжнє пір’я справжнього ворона на справжньому тротуарі. Пір’я з його сну — пір’я несправжньої вільшанки, ілюзія, як і решта в цьому сні. Джек говорить сам до себе чимало таких речей. І відтак повертається до норми. Але згодом, ще до кінця сьогоднішньої ночі і наступного дня, слово «пір’я» вражатиме його думки неначе електричний розряд блискавки.

— Це якась дивина, — каже Тіджей. — Як пір’я могло опинитися в кросівці?

— Можливо, вітер його туди задув, — каже Джек, ігноруючи відсутність вітру сьогодні.

Переконавшись, що підлога зупинилась, він показує Тіджею на двері, що ведуть до коридору, а тоді й сам виходить за ним.

Еббі Векслер відштовхується від стіни і стає поруч із Боббі Дюлаком. Досі ображений, Боббі неначе витесаний з брили мармуру. Ронні Мецгер нишком відсувається подалі.

— Ми можемо відправляти цих хлопців додому, — каже Джек. — Вони виконали свою роботу.

— Тіджею, що ти їм сказав? — вороже запитує Еббі.

— Він переконав мене, що ви нічого не знаєте про зникнення вашого друга, — каже Джек.

Еббі заспокоюється, хоча і хмуриться на всіх довкруж. Востаннє він злісно насуплюється на Джека, який саме звів брови.

— Я не плакав, — каже Еббі. — Я був наляканий, але я не плакав.

— Ти був наляканий, гаразд, — каже Джек. — Наступного разу не бреши мені. У тебе був шанс допомогти поліції, але ти проігнорував його.

Еббі заперечує це твердження і намагається хоча б частково виправити провину:

— Гаразд, але я показував фак не особисто вам, просто музика була дурнуватою.

— Я теж її ненавиджу. Тип, що був зі мною в машині, наполіг послухати її. Знаєш хто це був?

На обличчі Еббі з’являється зосереджений недовірливий погляд. Джек каже:

— Джордж Ретбун.