Розділ без назви (3)

— Розбуди його, — каже Джек. — Я маю щось сказати і хочу, щоб ви всі це почули.

Насправді він не знає, що сказати, але хоче, щоб ці хлопці звернули на нього увагу. Тепер він переконався, що Дейл мав рацію. Якщо вони не брешуть, то принаймні щось приховують. Ось чому вони злякалися його несподіваної появи в їхній сонній атмосфері. Якби Джек перебував на службі, то одразу б розділив хлопців і допитав би кожного окремо, але за даних обставин просто змушений був виправляти помилку Боббі Дюлака. Він має обробити їх колективно, перш за все налякавши. Він не хоче тероризувати хлопців, просто пришвидшить у них серцебиття, після цього він зможе їх розділити. Найслабший і найпричетніший серед них уже заявив про себе. У Джека не виникає жодних докорів сумління, що йому доводиться брехати, адже це заради отримання інформації.

Ронні Мецгер штовхає Тіджея в плече й каже:

— Прокидайся дов-буре… бовдуре.

Хлопець спросоння стогне, здіймає голову над столом, починає потягувати руки. Він зосереджує погляд на Джекові, кліпає очима, а тоді сідає рівно на своєму стільці.

— З поверненням, — каже Джек. — Дозвольте відрекомендуватись і пояснити, чому я тут. Мене звати Джек Сойєр, я лейтенант, працюю у відділі вбивств у Департаменті поліції Лос-Анджелеса. У мене чудова репутація, а також повно подяк і медалей. За яким би поганцем я не ганявся, обов’язково маю впіймати. Три роки тому я приїздив сюди з Лос-Анджелеса. Уже через два тижні чоловіка на ім’я Торнберґ Кіндерлінґ повезли в наручниках до Лос-Анджелеса. Оскільки я вже знаю цю місцевість і працював зі співробітниками цих правоохоронних органів, головне управління поліції направило мене сюди, щоб допомогти розслідувати справу Рибака. — Він опускає погляд, щоб подивитися, чи посміхається Боббі Дюлак, слухаючи таку маячню, проте той сидить за столом непорушно. — Ваш друг Тайлер Маршалл був з вами до того, як зник сьогодні вранці. Чи викрав його Рибак? Ненавиджу це казати, але думаю, що так і є. Можливо, ми повернемо Тайлера, можливо, ні, але я вирішив зупинити Рибака, тому ви маєте розповісти мені все, що сталося, до найдрібніших деталей. Ви маєте бути зі мною абсолютно чесними, тому що, якщо ви збрешете або щось приховаєте, вас можуть звинуватити в перешкоджанні здійснення правосуддя, а це справді серйозний злочин. Офіцере Дюлак, який мінімальний строк за скоєння злочину у Вісконсині?

— П’ять років, я впевнений, — каже Боббі Дюлак.

Еббі Векслер покусує внутрішній бік щоки; Ронні Мецгер відводить погляд і похмуро дивиться на стіл; Тіджей Реннікер тупо споглядає у вузьке вікно.

Джек сідає поруч із Боббі Дюлаком:

— До речі, це я сьогодні вранці їхав за кермом пікапа, коли один із вас показав мені палець. Не можу сказати, що дуже радий знову вас бачити.

Дві голови повертаються в бік Еббі, який страшенно мружиться, вигадуючи, як вирішити цю нову проблему.

— Я цього не робив, можливо, вам здалося.

— Ти брешеш, а ми ще навіть не починали говорити про Тайлера Маршалла. Я даю тобі ще один шанс. Кажи мені правду.

Еббі самовдоволено посміхається:

— Я не показую фак незнайомим людям.

— Підведися, — каже Джек.

Еббі дивиться навколо, але його друзі не зустрічаються з ним поглядом. Він відсовує крісло й невпевнено підводиться.

— Офіцере Дюлак, — каже Джек, — виведіть цього хлопця і потримайте його там.

Боббі Дюлак виконує свою роль ідеально. Він підводиться зі стільця, прямує до Еббі, не зводячи з нього очей. Він нагадує пантеру на шляху до розкішної трапези. Еббі Векслер відстрибує назад і намагається зупинити зведену долоню Боббі.

— Ні, не треба, вибачте, гаразд, так, я показував.