Розділ без назви (3)

— Який друг? — з підозрою, запитує Док.

— Не зважай, — каже Мишеня. — Голлівуд знає. Правда, Голлівуде?

Джек неохоче киває. Це Спіді, звичайно ж. Чи Паркус, якщо хочете.

— Зачекай до завтра, — каже Мишеня. — До опівдня, коли сонце найсильніше в обох світах. Пообіцяй.

Спочатку Джек не може нічого сказати. Суперечні почуття розривають його.

— Все одно, доки ви дістанетесь до Шосе-35, буде цілковита темрява, — спокійно каже Ведмедиця.

— А в лісі тім — справжнє лайно, — каже Док. — Порівняно з ним, клята Відьма з Блер — пухнасте кошеня. Я не думаю, що тобі хотілось би зустрітись із ним уночі, хіба що ти прагнеш зустрічі зі смертю..

— Коли ви все зробите… — шепоче Мишеня. — Коли ви все зробите… якщо хтось із вас залишиться… спаліть це місце дотла. Ту діру. Той склеп. Спаліть дотла, ви чуєте мене? Зачиніть двері.

— Так, — каже Шнобель. — Почули і зрозуміли, друже.

— Останнє, — каже Мишеня. Тепер він говорить безпосередньо до Джека. — Ти можеш знайти його… але, думаю, у мене є ще дещо, що тобі потрібно. Це слово. Воно має силу, коли звучить з твоїх уст, через те, чого ти… ти торкався. Колись давно. Я цього не розумію, але…

— Все правильно, — каже йому Джек. — Я торкався. Яке слово, Мишеня?

В якусь мить він думає, що Мишеня вже ніколи не скаже цього слова. Щось явно бореться з ним, щоб він не промовив його. У цій боротьбі Мишеня виходить переможцем. Так, думає Джек, дуже схоже, що його життя добігає кінця.

— Діямба, — каже Мишеня. — Тепер ти, Голлівуде. Ти скажи це.

— Діямба, — каже Джек, і ряд важких книжок у м’яких обкладинках висковзують з однієї з саморобних полиць унизу біля дивана. Вони зависають в затемненій кімнаті і з гуркотом падають на підлогу. Ведмедиця тихо скрикує.

— Не забудь його, — каже Мишеня. — Воно тобі знадобиться.

— Як? Як воно мені знадобиться?

Мишеня стомлено хитає головою.

— Не… знаю.

Шнобель тягне руку через плече Джека і бере карту з намальованими закарлючками.

— Зустрінемось завтра вранці біля «Сенд Бар», — каже він Джеку. — Приїдеш туди до одинадцятої тридцяти, і ми будемо на тій клятій дорозі якраз близько полудня. Поки що це, мабуть, залишиться в мене. Невеличка страховка того, що ти все зробиш, як сказав Мишеня.