Розділ без назви (3)

У Джека з’являється жахлива впевненість. Навколо них колихається пошматований намет, який зітхає дивовижно-ароматним бризом.

— Це був Морґан? Морґан Орріс?

Вона схиляє голову, і це, мабуть, на краще. На обличчі Джека в цей момент з’являється потворний оскал. У цей момент в нього виникає бажання вбити Двійника Мограна Слоута знову. Спочатку він думає, щоб розпитати, що саме сталося, а тоді вирішує, що не варто

— Скільки тобі тоді було?

— Дванадцять, — каже вона… Як Джек і думав.

Це сталося того самого року, коли Джекі теж було дванадцять і він приходив сюди, щоб урятувати матір. Але чи приходив він сюди? Чи це справді Території? В нього дещо не такі відчуття. Майже… але не зовсім.

Його не дивує, що Морґан міг вчинити насильство над дитиною дванадцяти років і зробити будь-що, щоб вона не могла мати дітей. Взагалі. Морґан Слоут, якийсь час відомий як Морґан Орріс, хотів владарювати над не одним світом чи двома, а всім всесвітом. То чого вартувало людині з такими амбіціями позбиткуватись над кількома дітьми.

Вона ніжно, неначе пір’їною, проводить пальцем у нього під очима і дивиться на нього зі здивуванням.

— Чому ти плачеш, Джеку?

— Минуле, — каже Джек. — Хіба не воно завжди спричиняє сльози? — І думає про матір, яка сидить біля вікна, курить сигарету і слухає по радіо «Божевільні руки». — Так, саме минуле. Воно болить, і ти нічого не можеш вдіяти.

— Можливо, і так, — погоджується вона, — але сьогодні в нас немає часу думати про минуле. Сьогодні ми маємо думати про майбутнє.

— Так, але чи не міг би я поставити бодай кілька запитань?..

— Гаразд, але лише кілька.

Джек розтуляє рот, намагається говорити, але в нього виходить лише смішний невеличкий набір звуків і нічого більше.

— Маю зізнатись, — каже він їй. — У мене теж перехопило від тебе подих.

На щоках Софі з’являється легкий рум’янець. Вона розтуляє рот, щоб щось сказати… а тоді затуляє його знову. Джеку хотілося б, щоб вона говорила, але разом із тим він радий, що вона замовкла. Він ніжно стискає її руки, і вона дивиться на нього широко розплющеними блакитними очима.

— Я знав тебе? Коли тобі було дванадцять?

Вона хитає головою.

— Але я бачив тебе.

— Можливо. У великому наметі. Моя мати була служницею Доброї Королеви. Я теж була… наймолодшою. Ти міг бачити мене тоді.