Розділ без назви (3)

— Хтось має доставити цю леді додому, — каже Джек м’яким тихим голосом, але натовп його не чує: — Вона дуже втомлена і сповнена скорботи.

— Я відвезу, — каже Дудлс. Її щоки виблискують від сліз. — Я відвезу її на пікапі Тедді, а якщо він не дасть мені ключів, то я заберу силоміць. Я…

Аж раптом скандування починається знову, цього разу з кінця натовпу:

— Виведіть його. Дайте нам убивцю! Дайте нам Рибака!

Певну мить це викрикує один-єдиний голос, а тоді ще кілька неспокійних невпевнених голосів починають приєднуватись і утворюють суголосність.

Стоячи спиною до цегляної стіни, Шнобель Сент-Пір каже:

— О чорт. Знову починають.

Джек заборонив Дейлу виходити на автостоянку разом із ним, сказавши, що той одягнений у форму, а це може підбурити народ. Він не згадує про маленький букетик квітів, тож той не звертає на нього уваги; він надто переляканий, що вони схопили Поттера і вчинять перший у Вісконсині самосуд у цьому тисячолітті. Він спустився за Джеком сходами, а тепер привласнив собі можливість спостерігати у вічко дверей на правах старшого.

Решта ВПФЛ досі нагорі, визирають із вікон кімнати для очікування. Генрі призначив Боббі Дюлака, щоб той давав детальні послідовні коментарі. Навіть страшенно хвилюючись за Джека (Генрі думає, що є як мінімум відсотків сорок, що натовп може його розтоптати або просто розірвати на шматки), Генрі розважало й тішило те, що Боббі Дюлак удає із себе Джорджа Ретбуна, навіть не усвідомлюючи того.

— Гаразд, Голлівуд виходить… він наближається до жінки… жодної нотки страху… решта затихли… Джек, здається, розмовляє з жінкою… і, о сили небесні, він дає їй букетик квітів! Який вдалий хід!

«Вдалий хід», — це однин з улюблених термінів Джорджа Ретбуна під час спортивних коментарів, як, наприклад, коли він говорить «Гравець команди “Брю Крю” відбиває та біжить, але цей вдалий хід сьогодні не приносить їм виграшу в Міллер-Парку».

— Її дискваліфіковано! — тріумфально викрикує Боббі. Він хапає Генрі за плечі й трясе ним. — О чорт, думаю, це кінець! Думаю, Джек дискваліфікував її!

— Навіть сліпому очевидно, що він її дискваліфікував! — каже Генрі.

— Саме вчасно, — каже Боббі. — Приїхали з «П’ятого каналу», а також іще один пікап із довжелезними помаранчевими антенами… думаю, «Мілуокі-Фокс»… і…

— Виведіть його! — починає кричати голос надворі: — Дайте нам убивцю! Дайте нам Рибака!

— О, ні-і-і! — каже Боббі, усе ще копіюючи Джорджа Ретбуна, який коментує своїй вранішній аудиторії в програмі «Борсучий вал» ралі, яке от-от зазнає невдачі. — Не зараз-з-з-з, тільки не телебачення! Це…

— Виведіть нам Рибака!

Генрі вже знає, хто волає. Навіть через подвійне армоване скло цей верескливий крик неможливо переплутати.

Венделл Ґрін знає свою роботу — він у тому абсолютно переконаний. Його робота: записувати новини, аналізувати новини, іноді фотографувати новини. Робити новини не входить до його обов’язків. Але сьогодні він не може стриматись. Уже вдруге за останні дванадцять годин кар’єра творця історії сама тягнеться до його жадібних благальних рук, просто щоб зірватись останньої миті.

— Виведіть його! — волає Венделл. Сила голосу спершу дивує його, а тоді збуджує: — Дайте нам убивцю! Дайте нам Рибака!