Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Навіть не думай, що ми вчинимо таке, — сміючись, відповів герцог Раймонд. — Яка насолода бути мерзотником, якщо не можна зловтішатися над поваленими ворогами?

Розділ 22

Жорстока відставка

авряд чи здатний погамувати свою радість, Рагнок дивився на стіл перед собою, на блокнот, у якому він знічев’я малював якісь карлючки. Але вряди-годи не міг утриматись, щоб кинути оком ліворуч і подивитись, як реагує Свейн.

Напад очолив Гальфдан Чорний, узявшись до цього завдання з очевидною насолодою:

— Свейн не має в «Епіку» персонажа, що мав би якийсь авторитет, тож він не може бути членом нашого комітету. Це безперечна річ, — стверджував він, і в його тремтячому голосі вчувалися радісні нотки.

— Це все не так просто, і ти знаєш, — сердито заговорила Бека. — Ми можемо дати Свейнові багатство, щоб він спорядив інший персонаж, який дуже швидко стане досить могутнім, щоб Свейн відігравав повну роль у Центральному Комітеті.

По цих словах запала мовчанка.

Тією мірою, якою Рагнок міг оцінити ситуацію, ані Гальфдан, ані Торкел не вагалися б, викидаючи Свейна з комітету. Натомість Бека завжди опиратиметься цій пропозиції, а це означає два голоси за те, щоб він лишився, бо Свейн і досі зберіг право голосувати, незважаючи на втрату свого персонажа. Інші члени комітету — Вольф, Брунгільда, Глейд і Годмунд, мабуть, ще нічого не вирішили.

Глейд не керувала засіданням зі своєю звичайною прямотою і, коли пауза затяглася, зітхнула.

— Важка ситуація. Звичайно, ми багато завдячуємо Свейнові, а щодо мене особисто, я занепокоєна тим, що ми всі станемо слабшими без його порад і досвіду роботи з бібліотечною системою; з другого боку, як сприйме це все світ, якщо на найвищі щаблі ми мерщій поставимо нового персонажа? Лише уявімо собі, якого клопоту може нам завдати у зв’язку з цим «Новий Левіафан».

Годмунд кивнув головою на ці слова, а серце Рагнока аж похололо. Якщо Годмунд висловиться проти Свейна, буде вже по всьому.

Свейн, безперечно, розумів ситуацію незгірше, бо одразу кивнув Глейд, що хоче говорити, хоча його промова, здається, була кепсько підготовлена.

— Не заперечую, що це справить негативне враження, але проти тут промовляє значення й вартість мого внеску в роботу нашого комітету. Як ви без мене керуватимете справами на Півдні? А бібліотечна система — таж вона потребує неабиякого досвіду. Крім того, є ще університет, класи.

Свейн промовляв, тож Рагнок мав тепер змогу пильніше придивитися до нього, не ховаючи свого погляду. Свейн вочевидь тяжко мучився: був блідий, аж зелений, наче не спав цілу ніч, дивився запаленими очима, а коли його аргумент, як красномовно засвідчили обличчя решти комітетників, не знайшов у них підтримки, став кліпати, намагаючись стримати сльози.

Нарешті, вже передбачаючи, як пройде голосування, озвався й Рагнок:

— Ніхто не є незамінним. Якщо нам потрібний член комітету з Півдня, в нас є молоді студенти. Так само і з бібліотеками. Чого тут морочитися?

Свейн видавався приголомшеним і вкрай пригніченим.

— І ти… теж? — насилу озвався він.

Рагнок засвітився тріумфальною посмішкою, але спромігся стримати себе од дальших виявів справжніх почуттів. Йому кортіло стояти над Свейном і зловтішатися. Сказати йому, що довгі роки він грав у гру за Свейновими правилами і завжди ненавидів зарозумілого бібліотекаря. На кожному кроці він удавав вдячність. Як мило з боку Свейна, що він показав йому тактику, спорядження, магію, якими навчився користуватись. Як мило з боку бібліотекаря, що він доручав йому кожну брудну роботу, яка траплялась у комітеті, і за це Рагнок стягнув на себе глибоку ненависть людей світу, ненависть, у якій він купався й насолоджувався нею. Передусім саме Свейн був захищений од публічної нелюбові постаттю свого учня. Свейн вважав себе за недоторканного, а тепер примхливий поворот гри скинув його на землю, й замість допомогти йому Рагнок плюнув на нього.