Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Моє ім’я Анонім.

— І ти теж із Гоупського округу? Я не пригадую зустрічі з тобою під час мого останнього візиту туди.

— Це тебе не обходить.

Свейн тільки стенув плечима.

— А ви знаєте що-небудь про війну на морі? — примирливо запитав Ерік Свейна. Анонім, може, й має слушність, ставлячись до Свейна як до їхнього ворога, але, на щастя чи на лихо, вони на одному кораблі, і їм, можливо, доведеться битися пліч-о-пліч.

— Нічого, і мені соромно признаватись у цьому. Але, мабуть, якщо ми дістанемось на борт, усе навряд чи буде інакшим, ніж на арені?

— Так. Гадаю, нам треба якомога швидше спробувати взяти той корабель на абордаж, — BE схопився за руків’я обох мечів, що випиналися в нього на поясі. — Тобто якщо не втечемо від нього вночі, — додав він і поглядом немов вибачився перед Б’єрном, бо розумів, що той найнесхитніше обстоює мудру думку, що треба уникнути битви.

Якийсь час усі мовчки сиділи, прислухаючись, як порипує, здіймаючись на хвилі, корабель.

Дедалі густіша дрімота, що зависла в повітрі, свідчила про повернення вампіра. Величезним зусиллям волі Ерік змусив себе зняти блакитну рукавичку, перше ніж вампір з’явився в дверях. І тепер йому, носієві персня, каюта видавалася наповненою блакитним світлом. Вона не змінилася, хіба що він міг бачити Гаральда, який терпляче сидів навпочіпки в темному кутку.

Недбалий погляд до дверей — і серце йому мало не зупинилося. Ерікові очі прикипіли до його очей — двох гострих, палючих цяток разючої влади. Вампір повернувся. Знерухомлений силою, що линула на нього, Ерік побачив тисячі років кривавого існування. Витончену красу, що збочила, ставши на службу мерзенному голодові. Незбагненну нудьгу, яку можна розвіяти тільки перспективою гонитви за здобиччю, чиє розтління та осквернення забезпечували достатнє збудження, щоб трохи розважитись. Ерік немов опинився в присутності Аватари й міг розуміти лише частину образів, що пропливали крізь нього. Тільки цього разу світло було затруєним, кожен фотон тьмянів, як кров’ю налитий мармур.

— Мої друзі, радісні новини! — накинув на всіх свої чари граф. Ерік бачив, як слова-посвисти пливуть по кімнаті, заколисуючи кожного, хто чує їх. — Хоча корабель, що переслідує нас, справді піратський і належить герцогові Раймонду, він нам не рівня. Половина екіпажу — вже мої слуги. Нам треба тільки повернути назад та зустріти їх, — і корабель наш.

— Добра робота, графе Ілістивостичу, — загорівся темний вогонь в очах BE, розпалений заохочувальною посмішкою вампіра. BE мріяв про славу — героїчний абордаж і нищівні удари Громом і Блискавкою направо й наліво, про пісні, якими оспівають в усьому світі його звитяги.

— Ми можемо здобути багато неоціненної інформації! — мало не захлинувся пожадливий Свейн. Ерік бачив, як вампір щедро розкрив перед Свейном перспективу знайти каюти, повні рідкісних карт і документів, та почути од славетних бранців усе, що йому кортить знати про незглибимі таємниці, з якими вони плавали стільки років.

Навіть Анонім кивнув головою, коли вираз обізнаності на графовім обличчі дав йому зрозуміти, що його припущення слушні. Їх і справді переслідують його вороги, які під час уже недалекої битви підуть у морські глибини, оплакуючи день, коли вони перестріли чорного ельфа.

Тільки Б’єрн, здається, мав силу опиратися омані і спокусам вампіра. На його обличчі відбивалася тривога. Ерік зрадів, побачивши силу свого товариша, що намагався струсити примарні мрії, які ширяли навколо нього.

— А може, нам просто спробувати втекти од них уночі?

— Твоя думка найрозумніша, — підтримав Б’єрна вампір, ідучи назустріч його бажанню знайти найпрактичніший розв’язок. — Проте вони мають магічні засоби стежити за кожним нашим рухом, ми не можемо уникнути їх, а отже, повинні зіткнутися з ними так, як вирішимо ми самі.

Ці слова, тверді й зрозумілі, увійшли в розум Б’єрна, немов міцні підвалини для надійної споруди. Опору більше не було. Б’єрн схвально кивнув.

Щодо Еріка, то він був вражений тим, якою мірою не усвідомлював раніше властивої вампірові сили навіювання. Проте нова ясність, яку породив у ньому перстень, була немов спостереженням сцени у дзеркалі: він перебував на відстані од неї. Чи, радше, дзеркало стояло перед іншим дзеркалом, тож сцена відображувалася сама в собі, аж поки зникала в темному скляному царстві, де світло рухалось не менш повільно, ніж припливи й відпливи.

Заглибившись у власні почуття, Ерік, незважаючи на своє нове розуміння, так само потрапив у пастку, як і решта. Тож коли граф повернувся до нього, він не стямився, як погодився.