Розділ «Конор Костик ЕПІК»

Понакладавши каміння навколо мольберта, щоб той не хитався, Б’єрн сидів на стільчику з виразом сумлінної зосередженості. В Еріка полегшало на серці, коли він побачив, як приятель, такий кремезний і мускулистий, з такими сильними пальцями, обережно тримає пензля й кладе мазки на полотні, з головою поринувши в малювання. І Ерік, і Інгеборг замовкли, щоб не турбувати його, аж поки Б’єрн опустив руку і глянув на фарби.

Підійшовши ближче, Ерік побачив, що краєвид, зображений на полотні, похмуріший за реальний: хмари чорніші, земля темніша. Він, здавалося, більше говорив про душевний стан Б’єрна, ніж можна було розповісти словами.

— Привіт, Б’єрне! — першою підійшла до нього Інгеборг.

— Привіт, — мовив він, навіть не обернувшись.

— Привіт, Б’єрне!

— Привіт, Еріку! — Б’єрн почав витирати пензля.

— Нічого, якщо ми трохи побудемо з тобою? — запитала сестра. — Нам треба поговорити.

— Ні, — протягнув Б’єрн, — нічого. Цей пейзаж я закінчив.

Ерік сів на плаский камінь і грався вухами Гафні.

— Що сталося з тобою, коли решту нас полонили?

— Я від’єднався.

— Гм. Я теж думав про це. Але боявся: якби корабель потонув, я, знову повернувшись до гри, опинився б у каюті на дні моря і втопився б раніше, ніж зміг би вибратися на поверхню.

— Авжеж, авжеж, — поглянув на них Б’єрн, а потім, запишавшись собою, легенько всміхнувся: — Передусім я вдягнув свого воднодишного шолома.

— Ох, звичайно! — Ерік так шалено зірвався з місця, що Гафні кинув патичок, який терпляче тримав у зубах, і собі підскочив, ладний побігти. — Тож ти досі живий! Чудово, Б’єрне, я просто щасливий! Принаймні один із нас може зберегти своє багатство.

— Можливо. Але на морському дні темно й багато намулу. Я заблукав. Тупцюю, наче у велетенській печері, й не певен, чи я ходжу бодай по колу, і всякчас боюся, що на мене накинеться і з’їсть якесь гігантське морське страховисько.

— Але однаково ти живий!

— Отже, ви обоє живі. Так? А Сігрид?

— Поки що, — відповіла Інгеборг. — Проте наша ситуація відчайдушна. Герцог Раймонд хоче наших скарбів як викуп. Однак ми не віримо, що він випустить нас, якщо ми пошлемо джина по гроші.

— Думаю, єдина причина, чому ще нікого не вбили, полягає в тому, що я пообіцяв повести їх до захованих скарбів, якщо вони відпустять нас живими, — додав Ерік. — Сподіваюся, коли ми добудемось до острова, шанс порятунку з’явиться сам собою. Адже, діставши скарб, вони повернуться, намагаючись вибити з нас викуп.

— Розумію, — кивнув Б’єрн, і його обличчя тепер проясніло, бо він зосередився на новій проблемі. — Ти маєш якісь ідеї, як урятуватись?