Розділ «Конор Костик ЕПІК»

Битва скінчилася.

Удома Ерік важко упав на підлогу: Попеля й ворухнутись не могла. Він подумав, може, йому слід від’єднатися, щоб уникнути полону, але то був ризикований хід, до якого можна вдатись лиш у крайньому випадку. Отже, він чекав, думки вихором снувались у голові. Бідолахи BE і Свейн Рудобородий. Обидва драконовбивці вже загинули, скам’яніли. Можливо, тепер їх загинуло ще більше, але ж несила навіть повернути голову, щоб подивитися. Світ вразиться, дізнавшись таку новину. Йому все-таки треба було поглузувати з василіска, й тоді, можливо, магічні мечі BE стали б у якійсь пригоді — навіть якби це означало смерть Попелі.

Що пішло не так? Геть усе. Він не міг повірити, що вони так наївно послухалися поради графа Ілістивостича; вампір мав намір зрадити їх од самого початку, і тепер це цілком очевидно. Але навіщо? Здригнувшись од усвідомлення, що дії вампіра можуть бути пов’язані з його пошуком, Ерік щосили заборсався в клеї, розстібнув плащ Попелі й дістав невеличкий, зроблений з кістки футляр для сувою. Знову, тисячного й останнього разу, він поглянув на карту, що показувала, де закопано скарби, і тепер намагався запам’ятати найменшу подробицю. Потім Попеля розірвала карту на шматочки й заходилася їх жувати. На щастя, «Епік», попри всю складність свого інтерфейсу, не мав смакових контакторів. Споживання документа було повільним, але приємним. Майнула ще одна, остання думка, і він зняв Перстень Справжнього Бачення й поклав за щоку.

Після принаймні години гірких, неспокійних роздумів Попеля захвилювалася, коли липкі сірі нитки навколо неї почали обрубувати абордажними шаблями. Радісні моряки, виконуючи це завдання, міцно обв’язали її мотузками, перше ніж вивільнили остаточно. Ерік майже відчував біль у власних суглобах, коли Попелю витягли з решток клейкої речовини. Важко було щось роздивитися: коли Попелю перенесли на палубу корабля переможців, на темно-синьому небі з’явилися тільки перші зірки. Десь до обрію швидко рухалося скупчення жовтих і червоних вогнів. Трохи згодом з’ясувалось і їхнє походження. Востаннє кинувши погляд, перше ніж її жбурнули в якісь двері, Попеля помітила, як од піратського корабля відходить «Білий Сокіл», над його розбитими палубами здіймалися язики полум’я.

Попелю позбавили всього її спорядження. Грубі руки поздирали пояси, торбинки, персні та черевики. Потім міцно зв’язали її і вкинули у вогку комірчину, де тхнуло морем. Брутальне ставлення до Попелі давалося вже взнаки. Перевіривши її життєздатність, Ерік занепокоївся, бо лишилася тільки половина її життя. І все-таки вона принаймні зберегла перстень. Ерік виплюнув його й качався по підлозі, аж поки начепив на палець. У сяєві персня комірчина була не менш гидкою, ніж у миготливому світлі олійної лампи. Тільки тепер Ерік бачив ще десь із двадцять лискучих пар голодних очей пацюків, що причаїлися в темній шпарині між стіною і підлогою.

Хоч Ерікові й кортіло дізнатися, що сталося з рештою товаришів і що чекає його попереду, він був змушений терпляче чекати, не наважуючись від’єднатися.

Нарешті грубі двері розчахнулись і вогкі стіни комірчини освітив ліхтар. Штовхнули тінь зі зв’язаними позаду руками, яка називала себе Анонімом, і вона, заточуючись, полетіла сторч головою.

— Принаймні ти живий. Ти бачив ще кого-небудь з наших? — запитав Ерік, сподіваючись дізнатися хоч якісь новини.

— Припни язика, дитино!

Ерік замовк, спостерігаючи за своїм товаришем. Анонім сів і вряди-годи похитував головою, не вірячи в те, що сталося, й зітхаючи.

Знову розчахнулися двері, й до них укинули Інгеборг та Сігрид. Вони навряд чи мали час упізнати одне одного, як раптом у комірчині пролунав гучний наказ:

— Мовчіть!

З дверей на в’язнів лилось яскраве, сліпуче світло. За дверима стояло дві тіні, від однієї віяло злобою, яка дорівнювала неприязному голосові, що змусив їх замовкнути.

— Герцогу Раймонде, дозвольте представити моїх супутників: Анонім, Попеля, Інгеборг і Сігрид.

Вампір тепер глумився, і Еріків гнів проти зрадника був такий сильний, що видавалося просто неймовірним, що колись їх пов’язувала спокуслива довіра.

— Добра робота, графе Ілістивостичу. Мені шкода інших. Я міг би скористатися їхнім золотом.

— Ви знайдете його вдосталь і серед них.

— І справді, — радісно потер руки герцог Раймонд. — Дивуюся, сер, чи є простим збігом те, що вижили всі три жінки-драконовбивці? Чи справді жінки — шукачі пригод мають надто сприятливу конституцію, чи, може, ваші власні вподобання вплинули на обертання гральних карт долі?

Вампір засміявся, і то був лиховісний сміх, гострий, немов стилет, що роздирав Попелі горло.

— Відкинь цю дотепну добродушність. Чого ти хочеш од нас? — різко запитав Анонім, насилу приховуючи гнів.