Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Поки що ні, але я зберіг свій перстень. Він може щось з’ясувати.

— Можливо. Якщо тобі дуже пощастить, — зітхнув Б’єрн.

— Чого ти? — запитала Інгеборг.

— Дурниця! Вся ця подорож. Така безвідповідальна, така легковажна! Ми пішли на великий ризик, б’ючись із драконом. Цей ризик виправдав себе. Ми мали б задовольнитись. Але нам заманулося податись у дивні й небезпечні місця. Ми тяжко помилилися, так нерозумно скориставшись результатом наших життєвих зусиль.

— Ні! — щосили крикнула Інгеборг, спонукавши брата припинити чистити пензель і глянути на них. — Ні, ми не легковажні. Ми не можемо задовольнитися лише грошима й спокійним життям, бо у світі багато несправедливості. Є сила-силенна людей, які витрачають незліченні години, знесилюючись і заробляючи жалюгідні шеляги. Наш батько, Б’єрне, пам’ятаєш нашого батька? Він рік працював у шахті, бо не мав у садибі сонячної панелі. Життя нас усіх стає злиденнішим і тяжчим, ми довше працюємо й більше марнуємо часу на гру, яка нічого нам не дає. Ерік мав рацію, прагнучи змінити це все. Кинути виклик Центральному Комітетові. І амністія була ж тільки першим законом, який ти збирався запровадити, правда, Еріку? Довівши, що ти можеш, ти б, напевне, заходився змінювати більше, хіба не так? Щоб світ став справедливіший. Щоб більше ресурсів ішло на розвиток нашого сільського господарства та економіки загалом. Щоб винагороджувати людей, які справді працюють у реальному світі, а не тих, хто професійно грає в гру.

Для Еріка це було одкровенням, і він не знаходив слів, коли брат і сестра обернулися до нього: Б’єрн скептичний, а Інгеборг у запалі пристрасті.

— Е… якщо бути щирим, я, Інні, ніколи не думав про це отак. Я більше думав про те, як повернеться батько, ніж про що-небудь інше.

— Я знаю. Я знаю твої думки, — поплескала його по руці Інгеборг. — Але ти згоден зі мною? Ти ж ненавидиш несправедливість.

— Так, ненавиджу. Я просто не сягав думками так далеко, як ти. А втім, чом би й ні? Чом би не скористатися грішми так, як ти кажеш? Дати їх тим, хто працює. Це має сенс. Але…

— Що? — щиро запитала вона.

— Але видається недоречним говорити про зміну світу, коли наші плани змінити ЦК зазнали краху.

— Це так. Спершу порятунок. А вже потім мрії, — погодилась Інгеборг.

Б’єрн лише усміхнувся сестрі — напівглузливо, а водночас і відверто захоплюючись нею.

Відчувши, що розмова скінчилася, Гафні коротко гавкнув, озираючись і знову поглядаючи на них.

— Він хоче додому, — зауважив Б’єрн. — Тут я вже закінчив. Ходімо глянемо, яка ситуація в грі.

Розділ 24

Дискусія з вампіром

арешті ти прийшла.

Ще трохи запаморочений після входу в «Епік», Ерік якусь мить роздивлявся, чи нічого не змінилося в темній комірчині, що правила їм за в’язницю. Анонім сидів, зіпершись на стіну, його руки й далі були міцно прив’язані до тулуба.

— Я чекав тебе. Гаральд наполіг, щоб я розповів тобі, що він живий і працює над планом порятунку.