Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Я чув про це місце… — силкувався пригадати Рагнок, та йому було важко розворушити минуле, бо яскрава аура вампіра владно оточила його в теперішньості. — Аякже, пригадав! Ти говориш про Epicus Ultima, Свейн Рудобородий завжди розпитував про цю вежу.

— Якщо вони увійдуть до вежі, все пропало. Настане кінець цього світу. Я повинен зібрати свої війська, щоб захистити його. Чини так само.

— Але де вона?

Тут вампір засміявся, і в його сміхові відчувалася глибока іронія. Почувши його, Рагнок почервонів од збентеження та невігластва. Граф повільно напинав павутиння місячного світла, поєднуючи вертикальні камені, аж поки проступили контури вежі.

— Вона просто тут. Але матеріалізується тільки тоді, коли обидва місяці стануть уповні й буде наслано належні чари. На щастя, це обмежує наших ворогів. Вони можуть спробувати зайти, але тільки раз у два місяці. — Граф замовк, щоб пересвідчитися, що Рагнок слухає його, й заговорив знову, коли Екзекутор енергійно кивнув головою: — Наступна така ніч через чотири дні. Ти приготуєшся?

— О, так! — ствердно закивав головою Рагнок, він аж ніяк не мав наміру дати змогу Свейнові або комусь іншому розв’язати загадку Epicus Ultima й, можливо, зруйнувати світ.

— Добре. — Вампір підійшов до нього, лишаючи низку слідів, де трава одразу пожовкла і зів’яла. Й сам здивувавшись, Рагнок відчув, що вже не боїться графа, і навіть не здригнувся, коли той підступив ближче.

— Зустрінемося тут через три ночі, щоб звірити наші плани. — Вампір погладив забороло Рагнокового міцного шолому довгим скрюченим пальцем, видавши тривожний дряпливий звук, що відлунював усередині.

Потім вампір зник, і Рагнок нарешті зміг дихати.

Він лише тоді від’єднався, коли навколо знову засюрчали нічні цвіркуни.

Розділ 28

Fines facere mundo

оч і відчуваючи спокусу повернутися на другий бік і додивися сновидіння, Ерік усе-таки відкинув ковдру, щоб холодне повітря пробудило його. Обсяг невиконаної роботи в садибі зростав протягом усього того часу, поки він сидів в «Епіку». В господарстві швидко запанувало безладдя, а оскільки тепер з’явився реальний шанс, що батько-мати повернуться, Ерік дивився на все це новими, винуватими очима. На щастя, цієї пори року оливкові дерева більш-менш самі про себе дбали. Проте йому таки треба витратити день або й два і допомогти Рольфсонам пересадити саджанці з розсадника в рядки, вже приготовані для маленьких деревець.

Кухня, куди зайшов Ерік, стала для нього першою несподіванкою цього дня. Увесь посуд було перемито, висушено й охайно складено на полицях. Жвавий вогонь давав приємне тепло, яке променилося од плити, а зверху на ній сичала каструля з водою. Стенувши плечима, Ерік налив собі води, що вже майже кипіла, й додав трохи лимонного соку. Хоча цей напій гіркий, проте добре збадьорює.

Надворі стояв ясний і холодний ранок. Ерік знову здивувався: на подвір’ї вже не було бруду й соломи, які з’явилися там через те, що Ерік дозволяв віслюкам блукати, де їм заманеться. Заметена бруківка блищала, бо її недавно полили водою, в повітрі сильно тхнуло дезінфекційним засобом. З клуні у віддаленому кінці двору до Еріка долинало веселе висвистування. Він зайшов туди.

— Доброго ранку!

— Чудовий день, правда, Еріку? — усміхнувся йому Свейн, дивлячись з-за столу, де він вичищав і натирав купу шкіряної упряжі.

— Знаєте, вам не треба було прибирати в домі та на подвір’ї, — збентежено проказав Ерік, — адже гість не повинен виконувати чорну роботу.

— Ох, я радий узятися до будь-якої справжньої роботи, — відповів літній чоловік, витираючи пальці брудною ганчіркою. — Знаєш, це забрало небагато часу. — Він підсунув свою лавку: — Ось, сідай і приєднуйся.

Отож Ерік сів поруч зі Свейном, і якийсь час вони опоряджували упряж у затишній мовчанці, витираючи плями іржі на пряжках, а потім покривали їх захисним шаром мастила. Од часу до часу потай поглядаючи на гостя, Ерік помітив, що Свейн, коли не виступав у ролі драконовбивці, зовсім інший.