— Як мій батько? — захищаючись, запитав Ерік.
— Ні. Його дії були зрозумілі. Є інші, набагато тяжчі випадки.
— Знаю. — Еріка і справді тривожила ця проблема. — Але, зрештою, хто ми, щоб вибирати й визначати? Треба звільнити всіх.
Свейн скривив обличчя, не погодившись із цією думкою, однак не сказав нічого.
— А як щодо вас? — зі щирою цікавістю запитав Ерік. — Що ви тепер збираєтесь робити? Ви знов увійдете до складу ЦК?
Добродушний вираз на Свейновім обличчі миттю зник, поступившись суворим, стисненим вустам і гнівному поглядові:
— Вони проситимуть про моє повернена — геть усі. Хай там як, чого я маю повертатися туди? Я вільний од усіх обов’язків. Я можу присвятити себе Epicus Ultima. Нехай вони мають справу зі мною, коли я скінчу це завдання. Хай там що, — провадив він далі вже менш енергійним тоном, — було б неправильно повертатися в ЦК саме тепер, коли ви от-от кинете йому виклик, навіть якщо вони благатимуть мене, в чому я дуже сумніваюся. Ти повернув мене до життя. Найменше, що я можу зробити, — це стояти збоку, поки ви реалізуєте свій виклик, байдуже, згоден я з ним чи ні.
Ерік уперше відчув, що йому не треба остерігатися в присутності Свейна Рудобородого. Ті слова вразили його своєю відвертістю, вони виражали щиру вдячність Свейна «Остерфіордським гравцям» за те, що вони врятували його від утрати улюбленого персонажа.
* * *
Згадавши, що вже полудень і невдовзі почнеться зустріч, Ерік піднявся нагору і приєднався.
# УСМІШКА
Попеля-розбишака вискочила зі своєї скриньки, впершись руками в боки, ладна кидати виклик світові, потім закрутився вихор звуків та барв і поглинув Еріка.
— Привіт! — пролунало перше почуте слово, то був Анонім, що підходив до нього, тимчасом як навколо Еріка стабілізувався світ «Епіку».
Учора вони від’єдналися поблизу гарного піщаного узбережжя, в пальмовому гайку. На щастя, нічого не змінилося, з моря на берег накочувались іскристі сині хвилі. Відкочуючись назад, вони тягли пісок у море, і до вух гравців із заспокійливою регулярністю долинав їхній тихенький шурхіт.
Гаральд Золотоволосий, Анонім, відьма Інгеборг, цілителька Сігрид, воїн BE і воїн Б’єрн сиділи колом. Попеля прибула останньою.
— Що сказав Торстейн? — запитав Гаральд, одразу переходячи до суті справи.
— Погодився. Виклик зареєстровано. Сказав, що такий важливий закон повинен пройти через систему. Ми битимемось тільки наприкінці наступного місяця.
— Ганьба, але нам можна й зачекати, — озвалася Сігрид, що сиділа на оброслому черепашками камені й креслила щось на піску.
— Певно, що можна. Та аж ніяк не в цілковитій безпеці, — узявся Анонім за руків’я своїх кривих шабель.
— Що ти маєш на увазі? — запитала Інгеборг.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Епік» автора Конор Костик на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конор Костик ЕПІК“ на сторінці 124. Приємного читання.
TextBook