— Зрадник. Серед нас є зрадник. Якийсь член комітету розмовляв із ними. Але навіщо? Це не має сенсу. — Годмунд скривив свої вуста до грізного вишкіру. Раптом у кімнаті щось гучно хруснуло: Годмунд мимоволі здавив порцелянову чашку, яку тримав у руці, з такою люттю, що вона тріснула. Рагнок усміхнувся, задоволений цим виявом неконтрольованого гніву.
— Ми повинні змінити пароль Екзекутора, — зауважив він, намагаючись не виказати хвилювання у своєму голосі.
— Так. І повинні зробити ще багато іншого. Ситуація стає серйозною, і треба сформувати групу студентів для розслідування. — Годмунд уперся білими пальцями у свою лису голову. — Якщо вони простежать за розповсюдженням бюлетеня, ми зможемо викрити зловмисників. Адже саме тут криється їхнє найслабше місце: як розповсюдити свій листок.
— Добре, — схвально кивнув головою Рагнок, передаючи Годмундові ігровий пристрій.
— Що?
— Новий пароль.
— Тільки ти і я, еге ж? Мабуть, ти задоволений, — усміхнувся Годмунд і водночас приєднався до інтерфейсу. — А що, як новим паролем зробити слово «зрадник»?
— Чудово. — Тільки-но Годмунд одягнув навушники, Рагнок пирснув задоволеним сміхом, знаючи, що старий уже не чує його.
Коли був уведений новий пароль, Рагнок схопив стілець, на якому сидів Годмунд, шарпнувши, підняв його й пішов, заточуючись, до відчиненого раніше вікна.
Ще очманілий од ігрового інтерфейсу Годмунд не одразу втямив, що діється, навіть коли його тіло вже висіло по той бік підвіконня.
— Що ти коїш? Не будь дурним! Відпусти мене! — затинався старий, не маючи змоги врятуватись. — Будь ласка.
Тіло, крутячись, довго летіло до землі. Немов згадавши, Рагнок кинув ціпок навздогін. Потім уважно оглянув кімнату, чи не видно ніде слідів боротьби. Поправив скуйовджене волосся й сів перед терміналом, щоб відкрити свої приватні файли. Він матиме досить часу, щоб знищити всі примірники «Нового Левіафана», перше ніж зійде вниз і знайде тіло. Газета виконала своє завдання, і в ній уже немає потреби.
* * *
* * *
Екзекутор знайшов Торкела в його чаклунській вежі серед пляшечок, пергаментів і книжок у масивних палітурках. Маг Центрального Комітету полюбляв і далі збагачувати свого персонажа новими чарами й використав значну частку свого драконового багатства на розвиток здатності вивчати їх. На той час Торкел мав у особистій бібліотеці всі наймогутніші чари, але все одно як завзятий колекціонер з насолодою розв’язував загадки, що наповнювали його книгу чарів найрізноманітнішими заклинаннями.
— Хто це? — з цікавістю подивився Торкел крізь окуляри на Екзекутора. Темною кімнатою пролетів кажан. — Це ти, Рагноке? Чого тобі?
— А ти не здогадуєшся?
— Ні, — нетерпляче відповів Торкел, знову вдивляючись в освітлені полум’ям свічки сторінки. — Не здогадуюсь. Припини марнувати мій час на дитячі забавки. Я працюю, чого ти хочеш?
Екзекутор нічого не відповів і повільно витяг Гострець.
Торкел тепер здивувався й підвівся. Екзекутор огидно посміхався.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Епік» автора Конор Костик на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конор Костик ЕПІК“ на сторінці 118. Приємного читання.
TextBook