Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Ні. Це Годмунд. Прошу, зайдімо на хвилинку в цю вуличку, нас тут ніхто не побачить.

— Гаразд, але, будь ласка, чимшвидше. У мене ще один урок.

— О, я не баритимусь, — засміявшись, відповів Екзекутор і вилив на Глейд пляшечку паркого паралітичного зілля. Потім повільно обійшов навколо пурпурових оксамитових шат некромантки, довго дивлячись їй у вічі. Некромантка ще могла водити очима, і Рагнок здивувався, скільки страху можуть виражати ті дрібні тремтячі рухи.

— Коли це зілля почне вивітрюватись, задовго до того, як ти зможеш ворушити кінцівками, я вб’ю тебе. — Він замовк, насолоджуючись миттю. — Твоя кар’єра скінчилася — і в грі, і в Центральному Комітеті. Я маю наготові новий комітет і певен, що ти з радістю дізнаєшся, що в ньому займе місце і твоя рідна донька, я можу навіть попросити її стати головою. — Рагнок задоволено зареготав, тішачись оцим давно очікуваним зведенням рахунків з Глейд. Потім старанно відгорнув убік її каптур і довгі чорні коси, щоб відкрити бліду шию. — До побачення, Глейд.

Щоб створити сильне враження, Гальфдан Чорний насолоджувався їздою верхи, виїхавши на заході сонця з Ньюгейвена на чорному румакові до місця свого від’єднання, приватної вежі на північ од міста. Гальфдан знав, що саме тієї миті багато людей приєдналося до гри тільки через те, щоб поглянути, як він мчить крізь брами Ньюгейвена. Вечірня зоря огорнула його обладунок червонястим сяєвом і водночас викривила навколишні краєвиди, тож здавалося, ніби вершник мчить і бере барви з неба.

Екзекутор чекав його коло вежі. Гальфдан, здивувавшись, зупинив коня.

— Що це?

— Поєдинок.

— Що?

— Гальфдане, я кидаю тобі виклик, щоб би показав, чого ти вартий.

— Рагноке, це ти? Припини жартувати. Ти знаєш, що Екзекутор непереможний, — голос Гальфдана був трохи знервований, він почав завертати коня.

Екзекутор миттю дістав Міцнющого Місячного Меча. Коли блиснуло лезо, насилаючи могутні чари страху, Гальфданів кінь прикипів до землі, а сам Гальфдан намагався струсити із себе їхній вплив. Нарешті йому пощастило спішитись, і він побіг, часто озираючись через плече.

— Куди ж ти біжиш? — глузував із нього Екзекутор. Він недбало пустив коня клусом, наздоганяючи охопленого панікою Гальфдана. Такі лови завжди були для Рагнока найбільшою насолодою.

Вечір був найкращою порою, щоб знайти Вольфа. На жаль, місце, де він приєднувався, мінялося залежно від його мандрів. Проте, якщо був у вовчій подобі, він мав звичай гордо вити на місяць, нагадуючи персонажам, які грали пізно, про свою присутність у пущі. Сьогодні, чуючи те виття, можна було здогадатися, що Вольф перебуває десь на південь од міста. І справді, Екзекутор, пильно придивляючись до шляху у Снігові гори, зрештою побачив вовка, що безпечно мчав між ланів.

Аж скривившись од насолоди, Екзекутор напнув Лука Падучих Зір і випустив стрілу з отрутою.

Коли Екзекутор під’їхав до своєї жертви, вовкулака вже несамохіть набув людської подоби, його обличчя і шия аж напнулись од намагань подолати отруту.

— Мушу сказати, що я захоплююся твоєю відвертістю. Мені бракуватиме засідань комітету з твоєю участю. Але, на жаль, мабуть, ти не оціниш змін, які я запроваджую. — Екзекутор навіть не завдав собі клопоту спішитись, а просто пустив ще одну стрілу просто у груди вовкулаки.

Після тренувальних уроків зі зброєю на вечірньому відділенні університету Брунгільда мала звичай спілкуватися в таверні «Туманна Долина». Там у неї була віддана група прихильників, зокрема гравців з північно-східних районів. Ходила чутка, ніби валькірія має потаємних залицяльників і в грі, і в Майклгарді. Од гри вона зазвичай від’єднувалася на кораблі, який спорядила на свій смак у доках, і саме там Екзекутор терпляче чекав її, ліквідувавши кілька пасток і без труднощів пройшовши до її каюти.

Екзекутор із певною насолодою й полегкістю нарешті почув кроки Брунгільди по трапу. Вона ступила на корабель і зайшла до суміжної каюти. Якийсь час Екзекутор напружено слухав, як вона походжала по каюті, зазирала в різні кутки, відсувала й засувала шухляди. Але нетерпіння наростало, була ймовірність, що він може проґавити її, якщо вона має намір від’єднатися в сусідній каюті, а не в спальні, де він заховався. Отож із великою обережністю Екзекутор прочинив двері між каютами, з полегкістю побачивши, що вона не дивиться в його бік. Брунгільда саме зняла свого крилатого шолома, і її довгі біляві коси розсипалися на плечах.

— Сумніваюся, що твій наступний персонаж матиме досить багатства, щоб збільшити їхню красу.