Розділ «Конор Костик ЕПІК»

Валькірія обернулася з дивовижною швидкістю, водночас витягши меч і вдаривши Екзекутора по руці, яку він підняв, захищаючись. На щастя, то був довгий магічний меч, що лише приголомшив його, а більше не заподіяв ніякої шкоди, і демон на щиті з насолодою облизав губи, всотавши силу тієї зброї.

Потім Брунгільда знову здивувала його. Вона взагалі перестала ворушитися, ставши перед ним як стовп. Вона від’єднувалася. Не було часу говорити слова, які приготував Екзекутор, і він поквапно вдарив її Гострецем, одразу вбивши.

Поклавши меча до піхв, він скрушно похитав головою — найнезадоволеніша страта. Але не міг стримати захвату перед її рефлексами, що були напрочуд точні як для літньої жінки.

Останньою з комітетників була Бека, друїдська жриця. Для Рагнока вона становила найменший клопіт, і його мало турбувало, що вона, здається, вже від’єдналася на ніч або ж просто її немає там, де вона найчастіше буває. Насправді їй навіть не конче треба гинути, її персонаж стане в набагато більшій пригоді під час подорожі, ніж на дуелі. Мабуть, жодна команда, яку вона могла б очолити на арені, не завдасть поразки команді Рагнока Дужого. Звісно, було б насолодою закінчити всі вбивства до того, як хтось із них заб’є на сполох, але годі нарікати на своє щастя, справи пішли набагато краще, ніж він сподівався.

Зійшов місяць, освітивши поставлене сторч каміння, що було останньою точкою, де він сподівався піймати її. Екзекутор постояв якийсь час у роздумах, лагідно погладжуючи шию свого чорного огира й тішачись спогадами про недавні події.

— Я спостерігаю за тобою з певною цікавістю, — пролунав разюче давній голос, позбавлений людської теплоти, й налякав Екзекутора, який миттю випростався, намагаючись побачити, хто озвався до нього. Кінь перелякано заіржав, здибився, його вологі чорні очі закотилися од жаху.

У центрі кам’яного кола, на жертовному камені стояв граф Ілістивостич, вампір.

Екзекутор судорожно схопився за руків’я Гостреця. То була вкрай небезпечна зустріч, найгірша, яка могла трапитися в околицях Ньюгейвена. Хоча Рагнок почувався невразливим перед будь-яким ігровим персонажем, тепер він злякався. Примхливий і прикрий поворот долі міг зруйнувати все. Сидячи на стільці в Майклгарді, Рагнок відчув, як усе його знервоване тіло облив холодний піт, немов його викрутив хтось ізсередини.

— Ти обережний, якщо не витяг зброї, бо інакше мені довелося б діяти, — ошкірився граф порочною, грішною посмішкою, намагаючись утягти Екзекутора в атмосферу спільної змови. Рагнок і далі стискав і розтискав пальці, але відступив назад і відчув незначну полегкість.

— Будь ласка, не лякайся. Повір, ти і я маємо багато спільного. — Вологі, криваво-червоні вуста вампіра знову скрутились у похмурому зачудуванні. Рагнок ще більше заспокоївся, побачивши манери того створіння, й цього разу спромігся кивнути головою у відповідь.

— Якщо я розумію правильно, ти — істота, яка може входити в мій світ і покидати його.

Рагнок був електризований словами вампіра, волосся йому негайно стало сторч. Аж ніяк не звичайний НІП перестрів його сьогодні.

— Ти… ти розумієш, що це гра? — затинався він.

— Гра? — лагідно засміявся вампір. — Для вашого поріддя — можливо, але це моє буття.

— Ти живий?

Знову лиховісний сміх, теплий і ніжний, з гіркотою отруєного меду:

— Якщо Володаря Немертвих ти називаєш живим, то чому ж я живий. — Вампір підібрав свої шати й сів на прадавній камінь. Повів рукою навколо себе, показавши на зірки, місяць і понурі менгіри: — Це мій світ. Я не можу лишити його. І якщо коли-небудь настане кінець світу, скінчиться й моє існування. — Очі вампіра зустрілися з очима Рагнока, що вже не міг відвести погляду од їхньої палючої, прекрасної виразності, хоч як вони пекли його. — Що ж, мені видається, що й ти не дуже хочеш, щоб настав кінець цього світу. Чи слушні мої слова?

— Звичайно.

— Добре, тоді ми союзники.

Ця проста заява дещо заспокоїла страхи Рагнока. Він зрештою прийняв руку з Гостреця, і граф схвально кивнув.