— Ні! Хто тобі наказав? — некромант відсахнувся, на підлогу з брязкотом посипалися пляшечки. — Стій! — Він панічно махнув пальцями в бік Екзекутора й пробурмотів заклинання, але вбивця тільки сардонічно зареготав. Насланий чарами спалах блискавки миттю поглинуло, пирхаючи реготом, демонічне обличчя на щиті, прив’язаному до лівої руки Екзекутора. В кімнаті знову запанувала майже цілковита пітьма.
— Чому? — зігнувшись і не ймучи віри, запитав Торкел.
Знадобилося всього два удари, щоб убити його.
* * *
Екзекутор зустрів некромантку Глейд, коли та виходила з арени, щойно скінчивши урок у своєму класі.
— Нам треба поговорити.
— Що сталося? Рагноке, це ти?
— Ні. Це Годмунд. Прошу, зайдімо на хвилинку в цю вуличку, нас тут ніхто не побачить.
— Гаразд, але, будь ласка, чимшвидше. У мене ще один урок.
— О, я не баритимусь, — засміявшись, відповів Екзекутор і вилив на Глейд пляшечку паркого паралітичного зілля. Потім повільно обійшов навколо пурпурових оксамитових шат некромантки, довго дивлячись їй у вічі. Некромантка ще могла водити очима, і Рагнок здивувався, скільки страху можуть виражати ті дрібні тремтячі рухи.
— Коли це зілля почне вивітрюватись, задовго до того, як ти зможеш ворушити кінцівками, я вб’ю тебе. — Він замовк, насолоджуючись миттю. — Твоя кар’єра скінчилася — і в грі, і в Центральному Комітеті. Я маю наготові новий комітет і певен, що ти з радістю дізнаєшся, що в ньому займе місце і твоя рідна донька, я можу навіть попросити її стати головою. — Рагнок задоволено зареготав, тішачись оцим давно очікуваним зведенням рахунків з Глейд. Потім старанно відгорнув убік її каптур і довгі чорні коси, щоб відкрити бліду шию. — До побачення, Глейд.
* * *
Щоб створити сильне враження, Гальфдан Чорний насолоджувався їздою верхи, виїхавши на заході сонця з Ньюгейвена на чорному румакові до місця свого від’єднання, приватної вежі на північ од міста. Гальфдан знав, що саме тієї миті багато людей приєдналося до гри тільки через те, щоб поглянути, як він мчить крізь брами Ньюгейвена. Вечірня зоря огорнула його обладунок червонястим сяєвом і водночас викривила навколишні краєвиди, тож здавалося, ніби вершник мчить і бере барви з неба.
Екзекутор чекав його коло вежі. Гальфдан, здивувавшись, зупинив коня.
— Що це?
— Поєдинок.
— Що?
— Гальфдане, я кидаю тобі виклик, щоб би показав, чого ти вартий.
— Рагноке, це ти? Припини жартувати. Ти знаєш, що Екзекутор непереможний, — голос Гальфдана був трохи знервований, він почав завертати коня.
Екзекутор миттю дістав Міцнющого Місячного Меча. Коли блиснуло лезо, насилаючи могутні чари страху, Гальфданів кінь прикипів до землі, а сам Гальфдан намагався струсити із себе їхній вплив. Нарешті йому пощастило спішитись, і він побіг, часто озираючись через плече.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Епік» автора Конор Костик на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конор Костик ЕПІК“ на сторінці 119. Приємного читання.
TextBook