Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Що?

— Новий пароль.

— Тільки ти і я, еге ж? Мабуть, ти задоволений, — усміхнувся Годмунд і водночас приєднався до інтерфейсу. — А що, як новим паролем зробити слово «зрадник»?

— Чудово. — Тільки-но Годмунд одягнув навушники, Рагнок пирснув задоволеним сміхом, знаючи, що старий уже не чує його.

Коли був уведений новий пароль, Рагнок схопив стілець, на якому сидів Годмунд, шарпнувши, підняв його й пішов, заточуючись, до відчиненого раніше вікна.

Ще очманілий од ігрового інтерфейсу Годмунд не одразу втямив, що діється, навіть коли його тіло вже висіло по той бік підвіконня.

— Що ти коїш? Не будь дурним! Відпусти мене! — затинався старий, не маючи змоги врятуватись. — Будь ласка.

Тіло, крутячись, довго летіло до землі. Немов згадавши, Рагнок кинув ціпок навздогін. Потім уважно оглянув кімнату, чи не видно ніде слідів боротьби. Поправив скуйовджене волосся й сів перед терміналом, щоб відкрити свої приватні файли. Він матиме досить часу, щоб знищити всі примірники «Нового Левіафана», перше ніж зійде вниз і знайде тіло. Газета виконала своє завдання, і в ній уже немає потреби.

Екзекутор знайшов Торкела в його чаклунській вежі серед пляшечок, пергаментів і книжок у масивних палітурках. Маг Центрального Комітету полюбляв і далі збагачувати свого персонажа новими чарами й використав значну частку свого драконового багатства на розвиток здатності вивчати їх. На той час Торкел мав у особистій бібліотеці всі наймогутніші чари, але все одно як завзятий колекціонер з насолодою розв’язував загадки, що наповнювали його книгу чарів найрізноманітнішими заклинаннями.

— Хто це? — з цікавістю подивився Торкел крізь окуляри на Екзекутора. Темною кімнатою пролетів кажан. — Це ти, Рагноке? Чого тобі?

— А ти не здогадуєшся?

— Ні, — нетерпляче відповів Торкел, знову вдивляючись в освітлені полум’ям свічки сторінки. — Не здогадуюсь. Припини марнувати мій час на дитячі забавки. Я працюю, чого ти хочеш?

Екзекутор нічого не відповів і повільно витяг Гострець.

Торкел тепер здивувався й підвівся. Екзекутор огидно посміхався.

— Ні! Хто тобі наказав? — некромант відсахнувся, на підлогу з брязкотом посипалися пляшечки. — Стій! — Він панічно махнув пальцями в бік Екзекутора й пробурмотів заклинання, але вбивця тільки сардонічно зареготав. Насланий чарами спалах блискавки миттю поглинуло, пирхаючи реготом, демонічне обличчя на щиті, прив’язаному до лівої руки Екзекутора. В кімнаті знову запанувала майже цілковита пітьма.

— Чому? — зігнувшись і не ймучи віри, запитав Торкел.

Знадобилося всього два удари, щоб убити його.

Екзекутор зустрів некромантку Глейд, коли та виходила з арени, щойно скінчивши урок у своєму класі.

— Нам треба поговорити.

— Що сталося? Рагноке, це ти?