Коли я дістався до міста, воно видалося мені дуже дивним. Усі морські люди кидали свою роботу й розглядали мене. Всі вони вражались і дивувалися. Хай там як, урешті-решт мене спрямували до палацу і привели до короля. — Б’єрн повільно похитав головою. — Я не можу навіть почати опис палацу, він дивовижний, я досі ніколи не бачив нічого подібного. Стіни з перлин, а всю залу осявало оте пливке світло, яке створюють світні морські істоти. Я… — Б’єрн тільки повів рукою, не знаходячи слів. — Хай там що, я не мав ніякої причини для тривоги. Вони здивувалися і зраділи мені. За тисячі років їхнього існування ніхто з поверхні ніколи не приходив до їхнього міста. Вони мали купців, які торгували з Касинопією, і уявіть собі! Ті купці поклонялися Мову, знаєте, тому богові, чий дзвін ми знайшли. Тож побачивши мій медальйон… — Б’єрн замовк і показав пальцем на срібний образок, що висів у нього на шиї. — Вони запропонували задовольнити три мої бажання. Сказали, що знають моря, і пропонували мені скарби із затонулих кораблів, неоціненні магічні предмети — геть усе, що є в морі!
— Які дива, Б’єрне! Які враження! — Ерік майже заздрив. Йому хотілося, щоб і Попеля могла завітати в підводне місто.
— Тож що ти попросив? — усміхнулася Сігрид. — Крім того, що вони врятують нас.
— Я тільки попросив, щоб вони знайшли рештки «Білого Сокола» й підняли наше спорядження, що потонуло разом з кораблем, і уявіть собі… — Б’єрн подивився на всіх, чекаючи їхніх здогадів.
Усі спантеличено мовчали.
— Вони знайшли BE і Свейна, які у вигляді кам’яних статуй лежали на морському дні.
— Чудово, — цинічно пробурмотів Анонім. — Можна виставити їх в амфітеатрі, гарна пам’ятка.
— Ні. Ти не розумієш. Морські люди запропонували повернути їх до життя, усунути петрифікацію.
— Що-о-о! — Ерік зробив так, що Попеля підскочила в повітря й радісно заплескала в долоні. — BE живий!
— Чудово, Б’єрне! — відьма Інгеборг напружилася, щоб міцно обняти його. — Як це так, що ти ще не привів його?
— Я не хотів воскрешати його під водою, бо боявся, що він раптом утопиться. І гадав, буде краще, якщо BE приєднається, перше ніж вони чаклуватимуть над ним. Що, як ті чари не подіють, бо він не приєднаний?
— Слушні думки, — погодилася Сігрид. — Тож, мабуть, я піду і скажу йому? Ми зробимо це тепер?
— Безперечно, — лагідно відповів Б’єрн. — Статуї тут, у замку.
— Думаю, треба попередити Свейна, щоб і він приєднався, — міркував Ерік уголос.
— Що ти маєш на увазі? — зацікавлено поглянув Гаральд на сина.
— Ти навряд чи повіриш, але Свейн у нас удома. Він прийшов учора вночі під час шторму. — Краєм ока Попеля побачила, як Анонім занімів од ворожості. — Його викинули з Центрального Комітету, й він хотів трохи грошей для свого нового персонажа, щоб розгадати загадку Epicus Ultima.
— Ні, тут треба зупинитися, — гарчав Анонім. — Ми не воскрешатимемо Свейна Рудобородого. Коли він мертвий, у ЦК буде на одного менше, щоб боротися з нами.
— Але це так жахливо — не повернути йому життя! Він грав цим персонажем сорок, а то й більше років. Уяви собі, що це ти, — сказав Ерік.
— Інколи, діти, мене аж розпач бере од вас. Ви просто не розумієте, з чим маєте справу. Для цих людей це не гра, а відчайдушна боротьба за владу! — похитав головою Анонім.
— Ні, ти помиляєшся. Я розумію, — палко відповів Ерік. — Але Свейн — уже не один з них. Насправді, я думаю, він може навіть підтримувати нас. Він дуже розлючений тим, як повелися з ним.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Епік» автора Конор Костик на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конор Костик ЕПІК“ на сторінці 116. Приємного читання.
TextBook