Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Батько живий! Де він?

— На кораблі. — Анонім стишив голос до шепоту. — Він невидимий серед мотузок і човнів на палубі. Проте боїться, що охоронні чари корабельних чаклунок викриють його, якщо він спробує вийти. Тож поки що він чекає і спостерігає.

— Дивовижно, — й собі прошепотів Ерік. — Може, коли ми будемо на острові й підемо по скарби, він матиме змогу діяти.

— Можливо.

Якщо Анонім і мав щось додати, йому перешкодив струмінь холоду й мороку, що змусив їх обох обернути голови до дверей. Вони нечутно відчинилися, і на бранців поглянули лихі червоні очі графа Ілістивостича. Коли вампір заплив у комірчину, Ерік помітив, що пацюки увійшли в транс, збились у велику мовчазну зграю в кутку каюти і почали ледь помітно сіпатися.

— Я хочу поговорити з вами, — обізвався вампір холодним дзвінким голосом, і кожне слово скидалося на зазублену скалку криги; зник будь-який слід соковитих снодійних тонів, до яких він зазвичай вдавався в їхній присутності. — Про той скарб, який ви хочете обміняти на свої життя, скарб на острові. Ви знаєте, що зберігається в ньому?

— Можливо. А може, й ні. Що тобі до цього? — сердито відповів Анонім.

— Я поясню, яке це має значення для мене, — відрубав у відповідь граф. — Ось яке. Якщо ти даси неправильну відповідь, я питиму твою кров од цієї самої миті, — й люто загарчав, вишкіривши ікла. Ерік здригнувся, а пацюки прилипли до стін.

— Звичайно ми знаємо, що в ньому, — гордо заговорив Анонім, відмовляючись піддаватися страхові.

— Стривай! — урвав його Ерік. — Ні, ми знаємо про нього небагато, ми тільки маємо інформацію, що то скарб «Чорного Сокола».

Анонім зиркнув на Еріка, а вампір зареготав:

— Тож слова fines facere mundo нічого не означають для вас?

— Нічого, — відповів Ерік, тимчасом як його серце шалено билося. Невже Попеля от-от загине?

Граф підійшов ближче й повільно почав пестити обличчя Попелі тильним боком довгого кривого нігтя й ненаситно глибоко зазирав їй у вічі:

— Це правда?

Було майже неможливо дивитися в разючі очі вампіра, і все-таки погляд цього створіння був владний. Він немов скидався на спробу поєднати обидва полюси магніту. Ерік насилу витримував жар полум’яної енергії, що вливалася в його очі. Слова вампіра були пороком, стискали йому голову, наполягали дати відповідь.

— Так.

— Гаразд.

Тиск раптом зменшився, і Попеля, зітхнувши, опустила голову.

— Це правильна відповідь. Попеля врятувала тобі життя. — Граф замовк і поглянув на Аноніма: — Поки що.