Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Можна зайти?

— Звичайно, звичайно. Хвилиночку. — Ерік квапливо вдягнув черевики і плащ. Свейн тим часом розвантажував віслюка і, натужившись, заносив важкенькі ящики до передпокою.

— Стривайте, дайте я допоможу вам! — ухопився Ерік за ручку надто великого ящика, тимчасом як у голові вихором закрутилися думки. Чому Свейн тут? Чому така нагальність, що він подорожує під час шторму?

Занісши ящики в хату, вони пішли до віслюка, завели його до стайні, обтерли й поставили поруч із Ліваном, круп прикрили ковдрою, а в ясла кинули оберемок сіна.

Потім зайшли до хати, струсили мокрі капелюхи й зачинились од шторму.

— Боюсь, я мало що можу запропонувати вам, — Ерік пригладив мокре волосся й витер руки об штани. — Я маю трішки помідорного супу й можу нагріти його… крім того, в нас є питний мед.

— Це вже добре, — з насолодою зітхнув Свейн, сідаючи на Еріків стілець. — Можна мені й того, і того?

— Безперечно. — Ерік приніс казан із супом до вітальні й повісив його над вогнем. Згадав, що є трохи хліба, його лише вчора спекла мати Інгеборг. Коли Свейн пожадливо накинувся на буханець, Ерік із цікавістю придивився до нього, але не озвався і словом.

Чистих тарілок не було, тож Ерік вибрав одну серед стосу немитого посуду в кухні й швиденько помив. Крім того, дістав мед із верхньої полиці і приніс його разом зі склянкою.

— А ти не хочеш меду? — запитав Свейн, побачивши одну склянку.

— Ні. Я, власне, не люблю його.

Знову запанувала тиша, Свейн дмухав на суп і наминав так швидко, як дозволяла температура страви. Поївши й витерши тарілку рештками хліба, він подякував і віддав тацю Ерікові.

Коли Ерік повернувся з кухні, зігріте вогнем і медом Свейнове обличчя вже трохи почервоніло.

— Мабуть, ти дивуєшся, що я тут роблю? — усміхнувся Ерікові старий драконовбивця.

— Так. — Ерік сів на материн стілець, тож вони могли бачити одне одного.

— Не знаю, чи цю новину оприлюднили, але я вже не член Центрального Комітету.

— Не член? — здивувався Ерік. — Вони не спорядили для вас нового персонажа?

— Ні, — Свейн так міцно стиснув рукою бильце, що аж побіліли щиколотки. — Ні. Вони вирішили усунути мене, бо мій персонаж мертвий.

— Немилосердно, — співчутливо промовив Ерік.

— Дуже немилосердно, — гнівно втупився поперед себе Свейн. — Понад тридцять років я служив Центральному Комітетові. Я керував бібліотечною системою, я допомагав планувати, бився в їхніх битвах. А потім, коли доля на мить відвернулася, мене вигнали. Ніхто з них і на думці не мав подякувати мені за роки сумлінної праці. Їм кортіло моєї відставки. Щоб я працював бібліотекарем і спокійнісінько йшов до могили. Але вони не мали уявлення, як далеко я просунувся в розгадці Epicus Ultima. Можливо, ще один прорив — і я розгадаю все.