Розділ «Частина III»

— Ліне,— видихнула вона,— допоможи мені!

На ній були темні окуляри в чорній оправі, голова закутана в хустку, Обличчя її було бліде і змарніле.

— Гм... знайома ситуація,— протягнув я, не підходячи до неї.

— Ліне, будь ласка, це дуже серйозно. Будь ласка, сядь зі мною. Я повинна тобі дещо сказати. Це тебе зацікавить.

Я не рухався з місця.

— Будь ласка, Ліне. Я знаю, де Карла, і скажу тобі, якщо ти мені допоможеш.

Я обернувся до Джорджів і, потиснувши їм руки, передав Скорпіонові двадцять доларів, які тримав напоготові. Якщо у них не вигорить з тим нормальним трудягою, то двадцять доларів їм не зашкодять — цього багатства вистачить на цілий вечір.

Відчинивши двері таксі, я заліз досередини. Водій уважно вивчив моє обличчя у своєму люстерку і натиснув на газ.

— Ліне, чому ти такий непривітний зі мною? — сумно запитала Улла, знявши окуляри і кидаючи на мене боязкі погляди.— Будь ласка, не сердься на мене. Будь ласка.

Але я більше не гнівався на неї. Скорпіон мав рацію: пошуки сенсу роблять нас людьми. Насилу Улла згадала про Карлу, як життя моє наповнилося сенсом. Я шукав цю жінку. Я брав участь у грі й був готовий до ризику. У мене була мета.

І тоді я збагнув, чому я в такому кепському гуморі після відвідин Маджида. Мною володіло почуття, що виникло під час зустрічі з Хадером,— я хотів, щоб він був моїм справжнім батьком. І, зрозумівши це, я позбувся смутку. Я глянув у загадкову блакить Уллиних очей, міркуючи про те, чи зрадила вона мене й чи брала участь у моєму арешті.

Вона поклала руку мені на коліно. Рука тримала мене міцно, але тремтіла. Мене огорнули пахощі її парфумів. Ми обоє були в полоні обставин, а стосунки наші були невизначені.

— Заспокойся, я допоможу тобі,— сказав я твердо.— Але спочатку розкажи мені про Карлу.

Розділ 24

Чумацький шлях, що мерехтів тремтливим зоряним пилом, здавалося, виринав простісінько з морських хвиль на нічному обрії; сріблясто-жовте сяєво місяця залляло морську гладінь яскравими блищиками. Ніч була тиха, тепла і прозора. Палуба порома, що прямував до Гоа, була заповнена людьми, але мені вдалося відшукати місце подалі від гурту молодих туристів. Більшість їх встигла накачатися марихуаною, гашишем або ЛСД. Відкриті чорні пельки магнітофонів і плеєрів вивергали оглушливу танцювальну музику. Молодики сиділи на своїх наплічниках, розгойдуючись і ляскаючи в долоні в такт музиці. Ті, хто їхав до Гоа вперше, линули назустріч мрії. Багато хто хотів ще раз потрапити в те єдине в усьому світі місце, де почуваєшся абсолютно вільним.

Пливучи на пошуки Карли, дивлячись на зірки і слухаючи молодь, я цілком розумів її збудження і навіть частково поділяв його, та лице моє й очі були суворі. Сидячи на хисткій палубі, я думав про Уллу і про той страх, що промайнув у її сапфірових очах.

Їй потрібні були гроші, тисяча доларів. Я дав їй цю тисячу. Крім того, вона попросила мене провести її в номер у готелі, щоб забрати одяг, Вона тремтіла від страху, але ми зібрали її речі і заплатили за номер без всяких ексцесів. Вона ускочила в якусь халепу у зв’язку з одною оборудкою, котру організували Модена й Мауриціо. Оборудка, як і багато інших задумів Мауриціо, принесла зиск, але, на відміну від попередніх випадків, цього разу люди, що втратили гроші, не побажали на цьому заспокоїтися. Вони хотіли, по-перше, повернути гроші і, по-друге, пустити кому-небудь кров — в якому порядку, для них не мало значення.

Улла не сказала мені, що це за люди, чому вони ганяються саме за нею і яка небезпека їй загрожує. Мені, звісно, треба було запитати її про це — це позбавило б мене багатьох неприємностей, а надалі, можливо, врятувало б чиєсь життя, проте мені було не до Улли з її проблемами. Я хотів знати, де Карла.

— Вона в Гоа,— сказала Улла, коли ми вийшли з готелю.

— Де саме?