Розділ «Частина II»

Замахнувшись, Джоні щосили вдарив Джозефа по спині. Той завив і хотів був ушитися, але його не випускали з кола. Джоні ударив його ще раз, Джозеф заволав, але парубки звеліли йому замовкнути. Джоні знову замахнувся, і Джозеф, затуляючись від удару, заморгав очима.

— Ти знаєш, що ти накоїв? — гаркнув Джоні.— Знаєш, яку жахливу річ ти зробив?

— Припиніть мене бити! — закричав Джозеф.— За що ви мене б’єте?

— За те, що ти укоїв! — відповів Джоні й знову вдарив його.

— А-а-а! — волав Джозеф.— Що я накоїв? Я не зробив нічого поганого!

Віджай узяв палицю у Джоні й ударив Джозефа по руках.

— Ти побив свою дружину, п’яна тварюко, тепер вона помре!

Він передав палицю Джітендрі.

— Вона вмирає! Ти вбивця! Ти убив дружину!

Джозеф затулявся від ударів руками. Джітендра знову підняв палицю над головою.

— Ти бив дружину цілий ранок і викинув її голою з хатини. Ось тобі за це, ось! Отак ти її лупцював. Тобі це подобається, еге?

Проблиск розуміння промайнув на обличчі Джозефа. Джітендра віддав палицю Прабакеру, і Джозеф заплакав.

— Ні! — закричав він.— Це неправда! Я не зробив нічого поганого! Ох, що зі мною буде? Я не хотів її вбивати. Господи Боже, що зі мною буде? Дайте мені води! Води!

— Ніякої води,— сказав Казим Алі.

Настала черга Андкари.

— Ти думаєш тільки про себе, собако? А як щодо твоєї нещасної дружини? Що ти думав, коли бив її? І це не вперше, правда ж? Але тепер цьому край. Ти убив її, і більше вже нікого не битимеш. Ти здохнеш у в’язниці.

Палиця повернулася до Джоні Сигара.

— Ти був дуже хоробрий, коли бив свою дружину, яка удвічі менша за тебе, бугая такого! Якщо ти такий герой, спробуй побити мене! Ну ж бо, візьми палицю і набий чоловіка, нікчемний гунда.

— Води...— простогнав Джозеф, скорчившись на землі.

— Ніякої води,— сказав Казим Алі, і Джозеф знову знепритомнів.