Розділ «Частина II»

— Ти сказав, сліпих співаків?

— Так. Ти не знав? Це знамениті сліпі співаки з Нагпура. Їх дуже люблять у Бомбеї.

— Вони з якоїсь спеціальної установи?

— Установи?

— Ну так, з якої-небудь школи для сліпих або чого-небудь у цьому роді?

— Ні, брате Ліне. Раніше вони не були сліпими і могли бачити, як і ми. Але одного разу в селі біля Нагпура сталося засліплення, і вони перестали бачити.

— Що означає «сталося засліплення»?

— Ну, розумієш, в горах біля їхнього села ховалися повстанці,— почав пояснювати мені Абдулла в своїй неквапливій розсудливій манері.— Селянам доводилося надавати їм різну допомогу. У них не було вибору. А потім в село прийшли солдати і засліпили двадцять людей для науки селянам з інших сіл. Таке іноді трапляється. А співаки навіть не були з цього села. Вони приїхали туди, щоб виступити на святі. Їм не пощастило — їх засліпили разом з іншими жертвами. Всіх їх, двадцять чоловіків і жінок, прив’язали на землі і викололи їм очі гострими бамбуковими палицями. Тепер сліпі співаки співають по всій Індії, вони сталі знамениті й розбагатіли.

Співаки знову з’явилися на сцені. Дим здіймався аж до стелі, химерними сувоями звиваючись у лопатях вентиляторів. У тій залі, оббитій зеленим шовком, переповненій музикою і тихим гомоном відвідувачів, розпочалася нова фаза мого життя. Тепер я знаю напевно: У житті людини неодноразово бувають моменти, котрі започатковують Щось нове. Все залежить від успіху, від твоєї волі і від карми. Таким початком був той день, коли вийшла з берегів річка у Прабакеровому селі й жінки дали мені ім’я Шантарам. І ще одне я зрозумів: усе, ще я робив до цього концерту сліпих співаків,— а може, і все моє попереднє життя,— були лише підготовкою до зустрічі з Абделем Хадер Ханом. Абдулла став моїм братом, Хадербгай став моїм батьком.

Спів припинився, і Хадербгай нахилився до мене. Губи його ворушилися, але я не міг розібрати, що він каже.

— Пробачите, я не розчув.

— Я сказав, що найчастіше істину можна знайти в музиці, а не у філософських трактатах.

— Але що таке істина? — запитав я.

— Істина в тому, що немає хороших або поганих людей. Добро і зло не в людях, а в їхніх учинках. Люди залишаються просто людьми, а з добром чи злом їх пов’язує те, що вони роблять,— чи відмовляються робити. Істина в тому, що в одній миті справжньої любові в серці будь-якої людини, немов у квітці лотоса, міститься все життя, його смисл і призначення. Істина в тому, що всі ми — кожен з нас, кожен атом, кожна галактика і кожна частинка матерії — рухаємося до Бога.

Ці його слова лишилися зі мною назавжди. Я і зараз їх чую. Назавжди лишилися і сліпі співаки — я бачу їх. Та ніч, що стала початком нового життя, і ті два чоловіки, що стали моїми батьком і братом, теж назавжди залишаються зі мною — я пам’ятаю їх. Це дуже легко. Для цього досить заплющити очі.

Розділ 10

Абдулла дуже серйозно поставився до нашого побратимства. За тиждень він з’явився в моїй хатині з цілою торбою ліків. Була там і металева коробочка з хірургічними інструментами. Він закидав мене запитаннями про призначення різних ліків і про те, скільки їх треба буде мені надалі. З’ясувавши все, що його цікавило, він сів на ослоні й якусь хвилю мовчки дививсь, як я розкладаю ліки на бамбуковій етажерці.

— Ну, і де ж вони, Ліне? — запитав він нарешті.

— Хто?

— Твої пацієнти. Куди вони поділися? Я хочу бачити, як мій брат займається лікуванням. А яке може бути лікування, якщо немає хворих?