Розділ «Частина II»

До нас підійшов старий чоловік у костюмі, що називається курта-пайджама і складається з простої полотняної сорочки і бахматих штанів. Старий сів коло ніг Хадербгая. Він був худий, згорблений і, звісно ж, бідний. Обличчя його було пооране глибокими зморшками. Коротко, але шанобливо кивнувши Хадеру, він почав перемішувати тютюн і гашиш своїми вузлуватими пальцями. За хвилю він простягнув Хадеру величезний чилум, тримаючи напоготові сірники, щоб розпалити його.

— Це Омар,— сказав Хадербгай.— Ніхто в Бомбеї не уміє приготувати чилум краще за нього.

Омар розплився в беззубій усмішці й дав Хадербгаю прикурити. Потім він передав чилум мені й, простеживши критичним поглядом за тим, як я з ним поводжуся, схвально кивнув. Потому як ми з Хадером зробили по дві тяги, Омар узяв чилум і так затягнувся, що, здавалось, його кволі груди ось-ось репнуть.

Повернувся Абдулла з кришталевою чашею, наповненою скибочками манго, папаї і кавуна. Друге відділення концерту складалося всього з однієї пісні, але тривала вона майже півгодини. Звучала пісня дуже велично; у її основі лежала проста мелодія, яку виконавці прикрашали імпровізованими каденціями.

Коли співаки закінчили виступ, публіка знову загомоніла. Абдулла нахилився до мене:

— Поки ми їхали сюди, я повсякчас думав про те, що сказав про нас Хадербгай.

— І я теж.

— У мене були два брати в Ірані, але їх обох убили під час війни з Іраком. Сестра у мене є, а братів не залишилося. Бути єдиним братом — це сумно, ви згодні?

Що я міг йому відповісти? Брата я, вважай, утратив, як і всю сім’ю.

— Я подумав, що, можливо, Хадербгай сказав правду. Можливо, ми справді як брати.

— Можливо.

Він усміхнувся.

— Здається, ви мені подобаєтеся, містере Ліне.

Це звучало так урочисто, що я не зміг стриматися від сміху.

— У такому разі припини називати мене «містер Лін», бо цей вислів мені вухо ріже.

— Зовсім відрізує? — усміхнувся він.

— Не зовсім, але відчутно. Давай звертатися один до одного на «ти».

— Добре. Я називатиму тебе Лін, брат Лін. А ти називай мене Абдулла, гаразд?

— Гаразд.

— І ми назавжди запам’ятаємо ніч, коли ми були на концерті сліпих співаків, тому що в цю ніч ми побраталися.