Саботаж кохання

— Все одно війна — це сміх, — заявила вона з притаманною їй зверхністю.

— Сміх — не сміх, але Клаудіо заливався гарячими слізьми, аби воювати серед нас.

Вона знала, що від такого аргументу не відхреститься. Не відповіла на нього і замкнулася у своїй зарозумілій мовчанці.

Але на якусь мить я помітила страждання на її обличчі. Впродовж однієї миті вона опинилась у межах досяжності.

Я відчула це як хвилюючу перемогу кохання.

На світанку в ліжку я прокручувала цю сцену.

Мені й справді здавалося, що я доторкнулась до прекрасного.

Чи є хоч в одній світовій культурі міфічний епізод такого змісту: «Залицяльник, від якого відмахуються руками й ногами, сподівається схилити до себе недосяжну кохану і приходить до неї зі звісткою, що її брат — зрадник»?

За моєї пам'яті така сцена ніде не знайшла своєї трагічної ілюстрації. Великі класики не допустили б такої підлої поведінки.

Я цілком не усвідомлювала, на яку зневагу заслуговує подібна поведінка. Та якби й усвідомлювала, не думаю, що це мене турбувало б. Це кохання надихало мене на таке самозречення, що, не вагаючись, я покрила б себе безчестям. Яке значення мала віднині моя гідність? Вона не мала жодного значення, бо я була ніщо. Впродовж усього часу, поки я була центром всесвіту, я мала підтримувати належний мені імідж. Тепер же належало дбати про статус Елени у загальній системі.

Я благословляла існування Клаудіо. Без нього я ніяк не прорвалась би, ніяк не підступилась би не те що до серця моєї коханої, навіть до її поваги.

Я ще і ще прокручувала цю сцену: попереду — я, позад мене — її звична байдужість і вона, вродлива, просто прекрасна. Все, що важить — це тільки бути красунею і нічого, окрім цього.

А потім принизливі слова: «Твій брат, моя кохана, брат, якого ти не любиш — а не любиш ти нікого, окрім себе, і все ж таки він твій брат — невід'ємна твого престижу. Так ось, твій брат, богине моя, — боягуз і зрадник найвищого гатунку».

О! Ця нікчемна і прекрасна мить, коли я помітила, як завдяки моїй новині щось у тобі розкрилося, щось таке, що не описати словами — а отже, важливе — оголилося! Завдяки мені!

Я не мала на меті завдати тобі страждань.

Я, до речі, взагалі не знала, що має на меті це кохання. Просто, щоб догодити моєму сильному коханню, треба було розбудити в тобі справжнє почуття, бодай якесь.

Ці невеличкі муки серця, що їх приховують твої очі, яке підтвердження вони для мене!

Я ще і ще прокручувала цю сцену, зупиняючись лише на зображенні. Я входила у транс закоханої. Наразі, для Елени я щось важитиму.

Треба діяти далі. Вона ще в мене постраждає. Я була надто боягузливою, щоб відверто завдати їй болю, але постараюся відшукати усю можливу інформацію, яка могла б її уразити, і не втрачу жодної нагоди постати у ролі тієї, хто приносить погану звістку.

Так я дійшла до того, що почала плекати непристойні мрії. Начебто мати Елени розбивається за кермом. Буцімто італійський посол понижує у посаді її батька. Неначе Клаудіо гуляє у дірявих на дупі штанях, навіть не усвідомлюючи того, і перетворюється на посміховисько всього гетто.