Розділ «Брієнна»

— Купець, здається, назвав вас Шадріком.

— Так, пан Шадрік з Тінистого Звору. А ще маю прізвисько Скажений Повх.

Він повернув щита і показав їй свого герба: велику білу мишу-повха з лютими червоними очима на хвилях брунатних та синіх.

— Брунатне — то землі, котрими я блукав, синє — річки, які перетнув. А повх — то я.

— І ви справді скажені?

— Авжеж! Звичайний польовий повх тікає від крові та битви. А скажений повх сам їх шукає.

— Але не схоже, щоб часто знаходив.

— Коли мені треба, то знаходжу. Правда те, що я не турнірний лицар. Я, жіночко, свою хоробрість бережу для поля справжньої битви.

Нехай «жіночка» — вже краще, ніж «ягідка».

— Тоді ви з добрим паном Крейтоном маєте чимало спільного.

Пан Шадрік зареготав.

— Оце вже сумніваюся! Я б сказав, що радше ми з вами шукаємо дещо спільне. Загублена менша сестра, кажете? Блакитні очі, брунатно-руде волосся? — Він знову засміявся. — Ви в цьому лісі не єдиний мисливець. Я теж вистежую Сансу Старк.

Брієнна почепила на обличчя кам’яну личину, щоб приховати розпач.

— Хто така ця Санса Старк, і навіщо ви її вистежуєте?

— Бо кохаю, як інакше?

Брієнна зморщила лоба на глибокі борозни.

— Кохаєте?!

— Еге ж. Моє вічне та єдине кохання — золото. На відміну від вашого доброго пана Крейтона, я справді бився на Чорноводі, але за ту сторону, що програла. Мій викуп геть мене розорив. Ну хоч хто такий Варис, ви ж, певно, знаєте? Євнух оголосив, що дає за цю дівчину, про яку ви ніколи не чули, пухкий гаман золота. Я людина не жадібна, і якщо одна надмірного зросту жіночка допоможе мені знайти ту капосну дитину, я чесно розділю з нею Павукові монети.

— Я гадала, ви найняті цим купцем його охороняти.

— Лише до Сутіндолу. Гібальд — іще гірший жмикрут, ніж боягуз. А боягузливий аж занадто. Отже, що скажете на мою пропозицію, ягідко?