Розділ «Хайме»

Учта для гайвороння

— То ти й панотця свого забудеш? Цікаво, чи насправді ти його знав.

Її очі були зелені, волосся схоже на золоту пряжу. Віку він вгадати не міг. «П’ятнадцять, — подумав він, — чи п’ятдесят.» Вона видерлася вгору сходами і стала коло поховальних ношів.

— Він не терпів, щоб з нього сміялися. Саме кпини він ненавидів найбільше за все у світі.

— Хто ти? — Він мусив почути відповідь.

— Спитай себе, хто ти?

— Це сон.

— Справді? — Вона сумно посміхнулася. — Порахуй свої руки, дитино.

«Одна.» Він мав одну руку, міцно стиснену на руків’ї меча. Лише одну.

— Уві сні я завжди маю дві.

Він здійняв правицю і витріщився, не вірячи очам, на бридкий оцупок.

— Ми всі мріємо у снах про те, чого не можемо мати. Тайвин мріяв, щоб син його став величним лицарем, щоб донька стала королевою. Він мріяв про таких могутніх, хоробрих і вродливих дітей, з яких ніхто ніколи не глузуватиме.

— Я став лицарем, — відповів Хайме, — а Серсея стала королевою.

Сльоза покотилася її щокою. Жінка знову підняла каптура на голову і обернулася спиною. Хайме покликав її, але вона вже йшла, шурхочучи спідницями на підлозі тихі колискові. «Не залишай мене!» — кортіло йому гукнути, але звісно, вона залишила їх багато років тому.

Хайме прокинувся у темряві, здригаючись. Опочивальня стояла холодна, мов лід. Він відкинув ковдри пеньком мечової руки. Вогонь у комині згас, вікно прочинило вітром. Він навпомацки перетнув темну опочивальню, але попід самим вікном вступив босими ногами у щось вогке і сахнувся, на мить перелякавшись. Перша думка його була про кров, але кров не буває такою холодною.

То був сніг, що налетів на підлогу з вікна.

Замість зачинити віконниці Хайме широко їх розчахнув. Дворище внизу було вкрите тонкою білою ковдрою, що товщала просто на очах. Зубці на мурах вдягли білі ковпаки. Сніжинки падали зовсім тихо; кілька залетіли до вікна і розтанули на обличчі. Хайме побачив у повітрі хмарку власного подиху.

«Сніг на Тризубі.» Якщо засніжило тут, то мало так само засніжити і в Ланіспорті, і в Король-Березі. «Зима простує на південь, а наші комори стоять напівпорожні.» Збіжжя, ще не зібране з ланів, було приречене. Сіяти більше ніхто не буде, сподівання на останній врожай марні. Хайме мимоволі подумав, що б зробив його батько, аби не дати королівствам вимерти з голоду… аж тут згадав, що Тайвина Ланістера нема серед живих.

Коли настав ранок, снігу лежало вже до литок, а в божегаї, попід деревами — ще й глибше. Зброєносці, стайниченки, джури шляхетних родів знову перетворилися його холодними білими чарами на малих дітей і вчинили справжню війну сніжками в усіх дворищах замку та на його бойових ходах. Хайме слухав їхній сміх і згадував часи — не такі вже й далекі — коли він теж ладен був ліпити сніжки з такими ж шибениками, як сам, а потім кидати їх у незграбного Тиріона чи засовувати за спину Серсеїної сукні. «Але ж щоб зробити пристойну сніжку, потрібні обидві руки.»

У двері затарабанили.

— Подивися, хто це, Пеку.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Учта для гайвороння » автора Джордж Р.Р. Мартин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Хайме“ на сторінці 11. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи