Розділ «Китичка з перетічок»

Серед припортових повій стрічалися лихі й підступні, а жеглярі щойно з моря не мали способу взнати, які саме. Саврона була з-поміж таких найгірша. Всі знали, що вона пограбувала і вбила чи не десяток чоловіків, а тіла їхні викинула у протоки на харч вуграм. П’яна Донька була мила й добра, коли твереза, та крийте боги напоїти її вином. А Ядуча Джейна лише прикидалася жінкою, хоча насправді була чоловіком.

— Питайте Мерійку. Її справжнє ім’я — Мераліна, та всі ласкаво кличуть Мерійкою, бо вона така дружня й привітна.

Мерійка купувала тузінь вустриць щоразу, як Китичка заглядала до бурдею, і ділилася з дівчатами. Всі погоджувалися, що в неї лагідне серце.

— А ще найбільша пара цицьок у всьому Браавосі, — полюбляла хвалитися сама Мерійка.

Дівчата її теж були чемні та привітні: Зашаріла Бетанія, Жона Жегляра, одноока Іна, що провіщувала майбутнє за краплею крові, гарненька невеличка Лана, ба навіть Асадора — ібенійська жінка з вусами. Не всі вони були красуні, та всі ставилися до Китички привітно.

— До «Щасливого порту» ходять усі гаківники, — розповіла Китичка жеглярам «Мідної мавпи». — Мерійка каже: хлопці полегшують від тягаря кораблі, а мої дівчата — хлопців.

— А що ті химерні повії, про яких співають співці? — запитав наймолодший з мавп, рудий хлопчина з ластовинням, якому на вигляд ще й шістнадцяти не минуло. — Вони такі гарні, як ото люди брешуть? Де мені таку купити?

Його приятелі зиркнули на нього і зареготалися.

— Семеро дідьків, хлопче! — мовив один. — Отаку курку-сцяну хіба що капітан собі купить. Якщо корабля продасть, ги-ги! Нє, їхні ступки — вони для панства, не для нас, хамів.

Куртизани Браавосу славилися по всьому світові. Про них співали співці, золотих справ майстри закидали їх коштовними подарунками, ремісники благали про честь отримати їхні замовлення, торговельні магнати платили по-королівському, аби лише відвідати бенкет чи виставу попід руку з куртизаною, а брави на їхню честь випускали один одному тельбухи. Штовхаючи возика уздовж проток, Китичка інколи помічала на воді одну чи іншу — дорогою до коханця у вечірніх сутінках. Кожна куртизана мала власного прогулянкового човна і слуг, що вели його жердинами на призначене побачення. Віршовниця завжди тримала при собі книжку, Місячна Тінь вдягала лише біле та сріблясте, а Морська Цариця ніколи не показувалася без Русалоньок — чотирьох юних, щойно розквітлих дівчат, які тримали їй хвіст сукні й укладали волосся. Одна куртизана була вродливіша за іншу, навіть Пані-у-Серпанку — хоча бачили її обличчя тільки ті, кого вона брала у коханці.

— Я продала одній куртизані три скойки, — розповіла Китичка жеглярам. — Вона покликала мене, коли я сходила з її човна.

Бруско суворо заборонив їй заговорювати до куртизани, якщо та сама не звернеться першою. Але жінка посміхнулася і заплатила їй сріблом удесятеро більше, ніж коштували ті скойки.

— Це ж котра така? Королева Скойок, абощо?

— Чорна Перлина, — відповіла Китичка.

Мерійка казала, що Чорна Перлина — найвідоміша з-поміж усіх куртизан.

— Вона походить від драконів, — розповіла Китичці повія. — Перша Чорна Перлина була піратською королевою. Вестероський принц узяв її за коханку і нарядив з нею доньку, яка виросла куртизаною. Її ремесло успадкувала вже її донька, а потім — донька її доньки… аж доки не народилася оця. Що вона тобі сказала, Кицько?

— Сказала «я візьму три скойки» і «чи нема в тебе до них гострої мочанки, маленька моя?», — відповіла дівчинка.

— А ти що?

— А я сказала: «нема, ласкава пані» та «не кличте мене маленькою, мене звати Китичка». А гостру мочанку треба мати. От Бекко має — і продає вустриць утричі більше за Бруско.

Китичка розказала про Чорну Перлину і лагідному чоловікові.