— Щоб ти ухилилася, а тоді напала? Не хочу скінчити, як Паць. Дідька тобі! Ану покажи їй, Пелеше!
— Сам покажи, — буркнув Пелех. — Бачив, що вона зробила з Пацем? Мабуть, у неї місячна кров, от і шаленіє.
Блазень мулявся позаду неї, Тімеон — просто попереду. Куди не обернешся — один опинявся за спиною.
— Вбий її, — заохотив Тімеон, — і гойдай труп, скільки стане сил.
— Отак ти мене любиш, ласкавий друже? Ну гаразд!
Телепень крутився у повітрі. «Обери одного, — сказала собі Брієнна. — Обери і вбий швидко.» Раптом звідкілясь прилетів камінь і поцілив Пелеха просто у голову. Брієнна, більше не вагаючись, кинулася на Тімеона.
Він був спритніший за Паця, але ж мав тільки короткого метального списа проти клинка валірійського булату. Вірноприсяжець ожив у її руках. Іще ніколи вона не рухалася так швидко; лезо меча перетворилося на сіре мариво. Тімеон устиг зустріти її ударом у плече і легко поранив, та вона відрубала йому вухо зі щокою, знесла вістря з сулиці й устромила лікоть мерехтливого булату в черево крізь ланки кольчужної сорочки без рукавів, яку дорнієць мав на собі.
Тімеон не облишив боротьби навіть тоді, коли Брієнна вже витягала з нього меча, борознами якого спливала червона кров. Дорнієць намацав на поясі кинджал і витяг його; Брієнна у відповідь відрубала йому руку. «Це за Хайме.»
— Змилуйся, Мати! — видихнув дорнієць. Кров бризкала з його зап’ястка, пухирилася на вустах. — Кінчай справу. Відішли мене назад у Дорн, кривава сучко.
Вона виконала його прохання. А коли обернулася, Пелех стояв на колінах, із приголомшеним обличчям намацуючи телепня. Та щойно він звівся на ноги, новий камінь ударив його просто у вухо. Подрік видерся на зруйновану скелю і стояв там серед плюща гордий та насуплений, тримаючи у руці ще одного каменя.
— Я ж казав, що можу битися! — закричав він звідти.
Пелех спробував відповзти убік.
— Я здаюся! — заскиглив блазень. — Здаюся! Не можна кривдити веселого Пелеха, я ж такий милий, нащо мене вбивати?
— Нічим ти не кращий за інших. Ти грабував, ґвалтував і різав людей.
— Так, так, було, не заперечую… але ж я умію звеселяти! Тут жарт підпущу, там через голову стрибну. Хлопцям подобалося!
— А жінки плакали кривавими слізьми.
— То хіба я винуватий? Жінки не розуміють доброго жарту!
Брієнна опустила Вірноприсяжця.
— Копай могилу. Отам, під оберегом.
Вона вказала клинком, де саме.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Учта для гайвороння » автора Джордж Р.Р. Мартин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Брієнна“ на сторінці 12. Приємного читання.