Розділ «Брієнна»

— Я тут не по вас. Я шукаю… — Вона трохи не сказала «сестру». — …блазня.

— Ось тобі блазень! — задоволено вишкірився Пелех. — Я!

— Блазень, та не той! — вигукнула Брієнна. — Я шукаю іншого, у товаристві шляхетної дівчини, доньки князя Старка зимосіцького.

— То тобі треба до Хорта, — відповів Тімеон. — Але його тут теж нема. Лише ми.

— До Сандора Клегана? — перепитала Брієнна. — До чого тут він?

— Та це ж він забрав Старкову дівчину. Я чув, вона тікала до Водоплину, а він її викрав. От бісів пес.

«До Водоплину, — подумала Брієнна. — Вона тікала до Водоплину. До своїх дядьків.»

— Звідки ти знаєш?

— Ми дізналися від одного з Берікових посіпак. Блискавка її теж шукає. Надіслав людей нишпорити уздовж Тризуба. Ми натрапили на трьох після Гаренголу і гарненько розпитали одного, поки був живий.

— Він міг збрехати.

— Міг. Але не збрехав. Трохи згодом ми почули, як Хорт убив трьох людей свого брата у корчмі на перехресті. Там з ним було й дівчисько. Корчмар клявся і божився перед тим, як Рорж його зарізав. Хвойди казали те саме. І бридкі ж пики у них були! Не бридкіші за твою, та все ж…

«Він намагається мене відволікти, — зрозуміла Брієнна, — заколисати балачками.» Паць тим часом підкрадався ближче, Пелех теж підстрибнув на крок. Вона відсунулася від обох і подумала: «Відтісняють до урвища. Дзуськи!».

— Ану не наближайтеся, — застерегла вона.

— Мабуть, я тебе в носа вграю, бридка дівко! — оголосив Пелех. — Ото буде розвага!

— Він має дуже маленьку пуцьку, — пояснив Тімеон. — Ану кидай свого гарненького меча, і тоді ми, жінко, будемо з тобою лагідні. Нам тільки й треба, що золота заплатити перемитникам.

— А якщо я дам вам золота, ви нас відпустите?

— Відпустимо, — посміхнувся Тімеон. — Ти нас лишень до дірки пусти, а ми навіть заплатимо, як порядній хвойді. По срібняку з кожного. А інакше заберемо золото і натішимося, як схочемо. А тоді укоськаємо, як Гора — пана Варго. То що обираєш?

— Оце! — І Брієнна кинулася у бік Паця.

Той скинув угору свого поламаного меча, щоб захистити обличчя, та вона націлялася не вгору, а вниз. Вірноприсяжець прокусив одяг, вовну, шкіру і м’язи, уп’явся сердюкові у стегно. Паць навіжено змахнув зброєю, втрачаючи рівновагу. Уламок меча шкрябнув Брієнні по кольчузі, а тоді Паць перекинувся на спину. Брієнна вдарила його вістрям у горло, крутнула клинок у рані та висмикнула назад, устигши обернутися саме тоді, коли Тімеонова сулиця свиснула повз обличчя. «Я не зволікнула, — подумала вона, відчуваючи на щоці кров. — Бачите, пане Гудвіне?» Поріз на щоці майже не відчувався.

— Твоя черга, — сказала вона Тімеонові, поки дорнієць витягав другу сулицю, коротшу і товщу за першу. — Кидай!