Розділ «Частина IV. Викрите зло»

Знахідка Ґеєра навела чиказьку поліцію на думку навідатися до будівлі Голмса в Інґлвуді. Щодня вони дедалі глибше занурювалися в таємниці «замку», і кожен день давав нові свідчення того, що Голмс є лиходієм значно більшим, ніж можна було вважати після похмурого відкриття, зробленого Ґеєром. Виникло припущення, що під час Всесвітнього ярмарку він убив десятки людей, здебільшого молодих жінок. За однією з оцінок — звичайно, перебільшеною, — кількість жертв наближається до двохсот. Більшості людей здавалося неможливим, щоб Голмс міг скоїти стільки вбивств і залишитися непоміченим. Ґеєр міг би із цим також погодитися, коли б його власне розслідування не підтверджувало раз у раз, що Голмс умів талановито відхиляти від себе підозри.

Чиказькі детективи почали власний обшук «замку» пізно ввечері у п’ятницю 19 липня. Спочатку слідчі оглянули будівлю загалом. На третьому поверсі були маленькі готельні номери. На другому — тридцять п’ять кімнат, які важко піддавалися класифікації. Деякі з них були звичайними спальнями, в інших не було вікон, а двері були підігнані так, щоб не пропускати повітря. В одній був окремий вхід у підвальне приміщення із залізними стінами. Поліція знайшла там газову форсунку, в якої не було жодного очевидного призначення, крім того, щоб напускати газ у приміщення. Кран до неї був розташований в особистій кімнаті Голмса. У його кабінеті було виявлено банківську книжку на ім’я Люсі Бербенк із балансом 23 тисячі доларів. Хазяйку книжки не знайшли.

Наймоторошніша фаза обшуку почалася, коли поліцейські, піднявши над головами миготливі ліхтарі, увійшли до підвалу готелю, печери з цегли й дерева розмірами приблизно 15 на 50 метрів. Перші знахідки їм трапилися швидко: бочка з кислотою, на дні якої лежало вісім ребер і частина черепа; велика піч; стіл для розтину в слідах чогось, схожого на кров. Знайшли хірургічні інструменти, обвуглені туфлі на високих підборах.

І ще кістки:

Вісімнадцять дитячих ребер.

Кілька хребців.

Кістка ступні.

Одна лопатка.

Одна частина стегнового суглоба.

Зі стін, із ям, засипаних попелом і вапном, з’являвся одяг — зокрема, дівчаче платтячко й поплямований кров’ю робочий комбінезон. Димар у печі був забитий людським волоссям. Слідчі знайшли два засипані приміщення, повні вапна й людських решток. Вони припустили: то може бути те, що лишилося від двох жінок із Техасу — Мінні й Анни Вільямс, розшуком яких чиказька поліція зайнялася зовсім нещодавно. У попелі з великої печі знайшли частину ланцюжка — і його впізнав ювелір, що працював у будівлі Голмса. Це був ланцюжок від годинника, який Голмс подарував Мінні. Знайшли вони й лист, який Голмс написав аптекареві, що працював у будівлі. «Чи не бачили ви привидів сестер Вільямс? — писав Голмс. — Чи вони вас не дуже турбують?»

Наступного дня поліція виявила ще одну таємну кімнату — цього разу в південно-західному кутку підвалу. На неї їх навів чоловік на ім’я Чарльз Чеппелл, якого підозрювали, що він допомагав Голмсові робити з мертвих тіл скелети. Той охоче пішов на співпрацю, і невдовзі поліція отримала три повністю відпрепаровані скелети в господарів. Четвертого чекали з чиказького Медичного коледжу Ганемана.

Одна з найбільш вражаючих знахідок виявилася на другому поверсі, у приміщенні без вікон. На внутрішній частині металевих дверей залишився відбиток — без сумніву, босої жіночої ноги. Поліція припустила, що це слід жінки, яка задихалася всередині. На думку слідства, звали її Емеліна Сіґранд.

Чиказька поліція надіслала телеграму окружному адвокатові Ґрему: в ході обшуку в будівлі Голмса виявлено дитячий скелет. Ґрем відрядив Ґеєра до Чикаго перевірити, чи то не скелет Говарда Пайтзеля.

Ґеєр побачив, що місто просто приголомшене знахідками в «замку». У пресі подробиці описувалися вичерпно: у щоденних газетах їм приділялася більша частина першої сторінки. Одна зі статей у «Tribune» із кричущим заголовком «ЖЕРТВИ НЕЛЮДА» повідомляла, що в будівлі знайшли рештки Говарда Пайтзеля. Вона займала шість-сім шпальт на першій сторінці.

Ґеєр зустрівся з головним інспектором поліції й дізнався, що дитячий скелет щойно показали медику, який визначив його як скелет дівчинки. Інспектор вважав, що знає, хто вона й назвав ім’я — Пьорл Коннер. Це ім’я Ґеєрові нічого не сказало.

Ґеєр надіслав телеграму Ґрему, повідомивши, що загадка ще не розкрилася, — і його покликали назад до Філадельфії для консультацій і відпочинку.

Увечері в середу 7 серпня, коли температура повітря перевалила за тридцять градусів і вагони нагадували печі, Ґеєр знову вирушив — цього разу з найкращим слідчим від страхової компанії «Fidelity Mutual» — інспектором В. І. Ґарі. Ґеєр був радий товариству.

Вони подалися до Чикаго, потім в Індіану, де зупинялися в населених пунктах Лоґенспорт, Перу, потім — на вузловій станції Монпельє (штат Огайо) і в Адріані (штат Мічиган). Вони цілими днями перевіряли записи в кожному готелі, пансіоні й агенції з нерухомості на своєму шляху. «І все марно», — засмучувався Ґеєр.

Хоча короткий відпочинок у Філадельфії Ґеєра трохи наснажив і обнадіяв, тепер він відчував, що вся його надія «швидко зменшується». Він і далі вірив: перше відчуття було правильним, Говард перебуває в Індіанаполісі чи десь неподалік. І детектив поїхав туди знову — вже втретє того літа.

«Маю зізнатися, повернувся я до Індіанаполіса зовсім не в радісному гуморі», — писав Ґеєр. Разом з інспектором Ґарі він оселився, як і в минулі приїзди, в готелі «Спенсер-гаус». Те, що після таких старань Говард не знайшовся, було прикро й дивно. «Таємниця, — писав Ґеєр, — видавалася абсолютно непроникною».