Розділ «Частина III. У Білому місті»

Ґронау побіг до Райса, який стояв у машинному відділенні та стежив за тиском і рухом поршнів і ланцюгів. Ґронау очікував побачити, як Райс квапливо намагається зупинити двигун, але інженер, схоже, зовсім не хвилювався. Райс пояснив, що просто перевіряв систему гальмування в колесі, котра являла собою смугу сталі, обгорнуту навколо головної осі. Під час випробування колесо пройшло восьму частину оберту. А отой звук, пояснив Райс — то з гальма відшкрібалася іржа.

Інженер у своїй ямі відпустив гальмо й запустив провідний механізм. Зірочки закрутилися, ланцюг пішов.

Отепер чимало з алжирців, єгиптян і персів — може, навіть, серед них були й виконавиці танцю живота — з’юрмилися на посадковій платформі колеса, яка була влаштована сходинками: коли атракціон відкриється, людям можна буде одночасно сідати в перші шість кабінок. Усі мовчали.

Коли колесо закрутилося, погано прикручені гайки з болтами й навіть два гайкові ключі посипалися зі спиць і осі. На монтаж колеса пішло майже 13 тонн болтів — певно, хтось десь щось недокрутив.

Незважаючи на цей залізний дощ, мешканці екзотичних селищ радісно закричали й затанцювали на платформах. Хтось заграв музику. Робітники, які вже ризикували життям під час монтажу атракціону, знову ризикуючи, полізли на рухоме колесо. «Жодна кабінка ще не була встановлена, — згадував Ґронау, — проте робітників це не спинило, бо вони пролізли серед спиць і всілися на деталях колеса так легко, як я сів би на стілець».

Один оберт колесо здійснило за двадцять хвилин. Лише тоді, коли воно пройшло повне коло, Ґронау відчув, що випробування пройшло успішно, про що згадує так: «Мабуть, я на весь голос закричав від радості».

Місіс Ферріс потисла йому руку. Натовп закричав «ура!». Райс надіслав Феррісові телеграму — той цілий день чекав звістки про випробування, щогодини дедалі більше тривожачись. Піттсбурзький відділ «Вестерн юніон» отримав телеграму о 9:10 вечора, і кур’єр у синьому костюмі помчав прохолодним весняним вечором, несучи новину Феррісові. Райс написав: «Остаточний монтаж виконано налаштування здійснено пару ввімкнено о 6 сьогодні ввечері один повний оберт великого колеса зроблено все працює задовільно оберт триває 20 хв — із чим вас вітаю успіх повний Мідвей у шаленому захваті».

Наступного дня, в суботу 10 червня, Ферріс відписав Райсові: «Ваша телеграма де сказано про те як перший оберт колеса відбувся вчора ввечері о 6 год порадувала всіх у нашому таборі. Хочу всіляко привітати вас із цією подією і прошу швидко встановити кабіни працюючи день і ніч. Якщо не можна встановлювати кабіни вночі підготуйте все вночі щоб просуватися вперед». Під готуванням, без сумніву, малося на увазі, що Райс має встановити металеві рами, в яких розміщуватимуться кабіни.

Колесо запрацювало, але Ферріс, Ґронау і Райс розуміли: попереду значно важливіші випробування. Від суботи робітники почнуть вішати кабіни, тож колесо отримає перше серйозне навантаження. Кожна з тридцяти шести кабінок важить тринадцять тонн, отже, разом 453 тисячі кілограмів. А це ще без 90 тонн додаткового живого навантаження, яке додасться з пасажирами.

У суботу, невдовзі після вітань від Ферріса, Райс відписав, що перша кабінка, власне, вже встановлена.

Поза Джексон-парком перший оберт оглядового колеса на диво майже не привернув уваги. Погляди чиказців, особливо поціновувачів істинного frappé, були прикуті до іншої події, яка відбувалася в Джексон-парку. То був перший візит офіційної посланниці Іспанії — інфанти Евлалії, наймолодшої сестри покійного іспанського короля Алонзо XII і дочки засланої королеви Ізабелли II.

Той візит відбувався не дуже гарно.

Інфанта мала двадцять дев’ять років і, за словами чиновника держдепартаменту, була «доволі гарна, граційна й розумна». Вона прибула за два дні до того потягом із Нью-Йорка, і її доправили з вокзалу просто до «Палмер-гаусу», де оселили в найрозкішнішому номері. Чиказькі патріоти сприймали її візит як першу дійсну можливість продемонструвати нову вишуканість міста й довести світові (чи хоча б Нью-Йорку), що Чикаго вміє гідно прийняти королівську особу й перетворити свинячу щетину на пензель митця. Першим попередженням, що все може піти не за планом, виявилося, мабуть, телеграфне повідомлення з Нью-Йорка, з якого народ дізнався скандальну новину: молода принцеса палить цигарки!

Надвечір першого дня в Чикаго, у вівторок 6 червня, інфанта тихенько вислизнула з готелю інкогніто разом із фрейліною та помічником, якого їй надав президент Клівленд. Їй надзвичайно подобалося невпізнаною гуляти містом: «Немає, власне, цікавішої забави, аніж походжати серед тлумів люду, зануреного в читання газетних статей про мене; поряд із тими статтями була моя світлина, на якій я більш-менш на себе схожа», — писала інфанта.

Уперше вона побувала в Джексон-парку у вівторок 8 червня, саме того дня, коли закрутилося творіння Ферріса. Її супроводжував мер Гаррісон. Натовпи роззяв плескали в долоні, бачачи її, просто тому, що вона королівського роду. Газетярі називали її Королевою ярмарку й писали про її візит на перших шпальтах. Але для неї це було доволі нудно та втомливо. Вона заздрила тій свободі, яку бачила в поведінці жінок Чикаго. «Розумію не без жалю, — писала вона до матері, — що, коли цей прогрес колись докотиться до Іспанії, для мене буде вже запізно ним тішитися».

Наступного ранку, в п’ятницю, вона відчула, що з офіційними обов’язками покінчено, й була налаштована просто погуляти. Наприклад, вона відмовилася від запрошення Комітету з церемонії, а натомість їй прийшла фантазія пообідати в німецькому селищі.

Чиказьке світське товариство, проте, тільки розігрівалося. Інфанта — особа королівської крові, і прийняти її слід по-королівському. Того вечора інфанту внесли до списку запрошених на прийом до Берти Палмер у будинку Палмерів на Лейк-шор-драйв. Готуючись, місіс Палмер замовила трон на постаменті.

Вражена тим, що прізвище дами, яка її запросила, і назва готелю збігаються, інфанта вирішила дізнатися, що це за знак. Виявивши, що Берта Палмер — дружина господаря готелю, вона завдала їй такої образи, якої Чикаго їй ніколи не могло забути чи пробачити. Інфанта оголосила, що за жодних умов не стане гостею «дружини господаря заїжджого двору».

Однак дипломатія взяла гору, і вона погодилася завітати. Настрій у неї від того лише зіпсувався. Увечері після цілоденної спеки линув сильний дощ. Коли Евлалія дісталася до дверей місіс Палмер, її білі атласні пантофлі повністю просякли водою, і церемонному терпінню її настав край. Вона відбула там лише годину, після чого втекла.

Наступного дня вона не прийшла на офіційний обід до Будинку адміністрації і знову тихо підкріплялася в німецькому селищі. Того вечора вона на годину спізнилася на концерт у Фестивальній залі, організований на її честь. Зала була заповнена під зав’язку членами найвпливовіших родин Чикаго. Відбула вона там п’ять хвилин.