Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Ні, — відповіла Донна.

Тед застогнав. Тихий, болісний звук краяв їй серце.

— Ні, але все нормально. Чуєш? Все в порядку. Цей собака сюди не залізе. Тепер вікна зачинені. Він не потрапить всередину. Він нас не дістане.

Слова проникли у свідомість Теда, і його очі трохи проясніли.

— Тоді їдьмо додому. Мам, я не хочу тут залишатися.

— Так, так, ми…

Наче величезний рудаво-коричневий снаряд, Куджо з гавкотом стрибнув на капот, атакуючи вітрове скло. Тед знову почав кричати. Очі полізли на лоба, маленькі пальчики нещадно впилися в щоки, залишаючи на них червоні сліди.

— Він нас не дістане! — закричала Донна. — Теде, ти мене чуєш? Він сюди не залізе!

З глухим гупанням Куджо врізався у вітрове скло, потім знову відскочив, шкребучи капот, аби знайти точку опори. На поверхні машини залишився ланцюжок подряпин. Потім він кинувся знову.

— Я хочу додому! — заверещав Тед.

— Тедді, обійми мене міцніше і заспокойся.

Як же безглуздо це прозвучало, але що ще можна було сказати?

Тед сховав обличчя в неї на грудях, і в ту ж мить Куджо знову вдарився в скло. Він намагався прогризти собі шлях усередину, заляпуючи вікно патьоками піни. Його очманілі, затуманені очі вп’ялися в очі Донни.«Я роздеру тебе на шматки, — промовляли вони. — Роздеру тебе і хлопця, щойно проникну в цю консервну бляшанку. Я зжеру тебе живцем. Я поглинатиму шматки твого м’яса, коли ти ще кричатимеш».

«Сказився, — подумала Донна. — Цей собака сказився».

З невпинним наростанням жаху Донна дивилася на капот і на припарковану вантажівку Джо Кембера. Собака його вкусив?

Донна знайшла кнопку клаксона й натиснула. Від різкого гудіння Куджо кинувся назад, ледь не втрачаючи рівновагу.

— Тобі це не дуже подобається, так? — переможно зарепетувала Донна. — У тебе від цього болять вуха, правда ж?

Вона втиснула кнопку до межі.

Куджо зіскочив із капота.

— Мам! Їдьмо додому, будь ла-а-аска!