Розділ « Стівен Кінг Куджо»

Він обернувся й рушив до шафи через темний хол, і в цей момент Куджо, вищиривши зуби в якійсь подобі глузливої гримаси, проламав нижню панель скляних дверей, вибухнувши зливою хрипкого гавкоту.

Ґері закричав і встиг крутнутися якраз вчасно, щоб схопити Куджо обома руками, коли той скочив удруге. Він спробував відтіснити собаку назад, балансуючи з боку на бік і намагаючись утриматися на ногах. Якусь мить здавалося, ніби вони обоє кружляють у вальсі. Тоді Ґері, що важив на п’ятдесят фунтів[45] менше, упав додолу. Він невиразно відчув, як морда Куджо занурилася йому під підборіддя, невиразно відчув, який хворобливо гарячий і сухий у нього ніс. Спробував підняти руки, думаючи, що застромить пальці собаці в очі, коли той уп’явся йому в горло і роздер. Ґері закричав, і собака вкусив його ще раз. Він відчув, як обличчям збігає тепла кров, і подумав: «Господи, вона ж моя!» Руки кволо й безпомічно молотили Куджо по боках, не завдаючи жодної шкоди. Нарешті вони впали додолу.

Він уловив слабкий, нудотно-солодкавий аромат жимолості.

— Що ти там бачиш?

Бретт трішки повернув голову на звук материного голосу, але не повністю, не бажаючи ані на мить відриватися від краєвиду, що розгортався за вікном. Автобус був у дорозі вже майже годину. Вони проминули міст Мільйона Доларів і опинилися в південному районі Портленда (Бретт не зводив зачарованих, здивованих очей із двох вкритих мулом та іржею торговельних суден, що стояли на пристані), звернули на південь і тепер під’їжджали до кордону Нью-Гемпширу.

— Усе, — відповів Бретт. — А ти що бачиш, мамо?

«Твоє розмите відображення у склі, ось що я бачу», — подумала Чаріті.

Та замість того вона сказала:

— Напевне, світ. Бачу, як перед нами відкривається світ.

— Мамо, я б хотів їхати цим автобусом аж до самої Каліфорнії. Побачити все, про що пишуть у підручниках з географії.

Вона засміялась і скуйовдила йому волосся.

— Тобі б добряче набридло дивитися, Бретте.

— Що ти, зовсім не набридло б.

Вона подумала, що, мабуть, так воно й було б, і раптом відчула себе старою і засмученою. Коли в суботу вранці вона зателефонувала Голлі запитати, чи можна їм приїхати, Голлі була в захваті, і цей її захват змусив Чаріті відчути себе молодою. Дивно, що захват власного сина, його майже фізично відчутна ейфорія змусили її почуватися старою. Але так воно й було.

«Що ж із ним буде далі?» — питала вона себе, вдивляючись у його примарне відображення, що ніби за допомогою якогось відеоефекту накладалося на рухливий краєвид. Бретт був розумним, розумнішим за неї і далеко розумнішим за Джо. Йому слід вступити до коледжу, та вона знала, що як тільки Бретт перейде в старшу школу, Джо почне наполягати, щоб він записався на курси механіків: нехай у майстерні з’явиться ще одна пара робочих рук. Десять років тому цей номер би не пройшов: консультанти з вибору фаху нізащо б не дозволили такому розумному хлопцеві, як Бретт, обрати виробничу спеціальність. Та тепер, у дні поступового вибору і принципу «роби, що подобається», вона страшенно боялася, що таке може трапитися.

Це вселяло в неї страх. Колись вона могла сказати собі, що до школи ще дуже далеко, а до старшої й поготів. Для такого хлопця, як Бретт, навчання в школі було просто забавкою, та в старшій школі настане час приймати незворотні рішення. Двері зачинятимуться одні за одними з легеньким клацанням, вона виразно чула його в снах останніх років.

Обхопивши лікті долонями, Чаріті затремтіла, навіть не намагаючись дурити себе, що це через занадто потужний кондиціонер.

Бретт піде в старшу школу всього за якісь чотири роки.

Вона затремтіла знов і раптом спіймала себе на думці, що їй шалено хотілося б ніколи не вигравати цих грошей або ж загубити квиток. Вони залишили Джо лише годину тому, та це була їхня перша справжня розлука з того часу, як вони одружилися наприкінці 1966-го. Вона не уявляла, що краєвид, який відкриється її очам, буде таким раптовим, таким запаморочливим і таким гірким. Тільки уявіть: жінку й хлопчика випускають із похмурої темниці… І тут криється пастка. У них на спинах закріплені великі гаки, а до тих гаків прив’язані надзвичайно міцні невидимі еластичні мотузки. І перш ніж ви встигнете зайти надто далеко — смик! І вас затягне ще на чотирнадцять років.

З її горла вирвався тихий звук, схожий на каркання.