Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Можливо, — незворушно погодився Джо. Вдачі Рея Кровелла він анітрохи не боявся.

Того самого тижня оглянути трансмісію на своєму «тандерберді» заїхав менеджер «Шоп’н Сейв»[50]. Поламка була незначною, та весь час, поки Джо зливав рідину, заливав її наново і загвинчував гайки, менеджер, якого звали Донован, метушився коло машини, наче стурбована матуся. Автомобіль був просто казка, «тандерберд-1960» у незайманому стані. І коли він закінчував роботу, слухаючи балачки Донована про те, як його дружина хотіла продати авто, у Джо виникла одна… одна ідея.

— Я думаю купити собаку для сина, — сказав Джо Доновану, знімаючи авто з домкрата.

— Он як? — чемно перепитав Донован.

— Ага, сенбернара. Зараз він іще цуцик, але як виросте, буде багацько жерти. І я подумав оце, що ми з вами могли б зробити маленьку оборудку. Якщо ви гарантуєте мені знижку на весь той собачий корм, «Ґейнс Міл», «Релстон-Пуріна» чи що там у вас є, я натомість гарантую вам, що ремонтуватиму вашу машину безкоштовно в будь-який час.

Донован неабияк зрадів, і вони потисли один одному руки. Джо зателефонував Кровеллу і сказав, що візьме цуценя, якщо той усе ще згоден. Кровелл був згоден, і коли того року настав день народження Бретта, Джо здивував і його, і Чаріті, простягнувши хлопцеві песика, що звивався й пручався в його руках.

— Дякую, татку! Дуже, дуже тобі дякую, — вигукував Бретт, обіймаючи батька і вкриваючи його обличчя поцілунками.

— Гаразд, гаразд, — відповів Джо, — але ти маєш доглядати його, Бретте. Він — твій пес, а не мій. Я маю на увазі, якщо він буде мені тут сцяти і срати, я віднесу його за сарай і віддухопелю на синє яблуко.

— Я доглядатиму, татку. Обіцяю!

Здебільшого Бретт дотримувався своєї обіцянки, а кілька разів, коли забував, Чаріті або й сам Джо прибирали за собакою, не кажучи жодного слова. І Джо виявив, що неможливо залишатися байдужим до Куджо: коли пес підріс, а ріс він збіса швидко, перетворившись, точнісінько як і передбачав Джо, на машину для пожирання, — він просто став членом родини Кемберів. Він був надійним, хорошим другом-собакою.

Правила поведінки собака засвоїв швидко і твердо… І ось маєш. Суплячись і засунувши руки в кишені, Джо обернувся. Ніде не було і сліду Куджо.

Він вийшов надвір і свиснув ще раз. Бісів собака, певно, побіг до струмка освіжитись. І Джо не міг його звинувачувати. Схоже було, що в затінку вже дійшло до вісімдесяти п’яти[51]. Та пес скоро повернеться, і коли він прийде, Джо запхає його носом у те лайно. Йому прикро буде робити це, якщо Куджо справді сумує за своїми господарями, але не можна спускати з рук…

Йому майнула нова думка. Джо ляснув себе долонею по чолі. Хто годуватиме Куджо, коли вони з Ґері поїдуть?

Він подумав, що можна було б насипати «Ґейнс Міл» у старе свиняче корито за сараєм, — у них у підвалі цього добра була ледь не ціла тонна — та коли піде дощ, корм розмокне. А коли він залишить його в будинку чи гаражі, Куджо може взяти й надумати ще раз напаскудити на підлогу. Крім того, коли діло доходило до їжі, Куджо перетворювався на великого веселого ненажеру. Він з’їсть половину одного дня, другу половину — наступного, а потім никатиме голодний, аж доки не повернеться Джо.

— Лайно, — промурмотів Джо.

Собака не з’являвся. Мабуть, знав, що Джо знайде купу, і йому було соромно. Куджо був розумним, наскільки розумними бувають собаки взагалі, і усвідомлення (або передчуття) таких речей аж ніяк не виходило за межі його розуміння.

Джо взяв лопату й вигріб лайно геть. Потім вилив на пляму цілий ковпачок «Індастріал клінера»[52], який завжди тримав під рукою, протер ганчіркою і сполоснув водою з крана, що був у глибині гаража.

Покінчивши з цим, він витяг і переглянув свій маленький, скріплений спіралькою записник, у якому записував усі замовлення. Комбайн «Інтернешнел» Річі був готовий: з цим новим підйомником витягти двигун було раз плюнути. Роботу з трансмісією вдалося перенести без проблем: учитель, як і сподівався Джо, виявився поступливим. У нього було ще кілька замовлень, та всі дріб’язкові.

Він пішов у дім — установленням телефону в гаражі Джо не переймався: як пояснив Чаріті, додаткова лінія обійдеться в купу бабла, — і заходився обдзвонювати людей, кажучи, що мусить поїхати з міста на кілька днів у справах. Він займеться їхніми проблемами, перш ніж вони вирішать звернутися до когось іншого. А якщо одному чи двом не терпиться замінити ремінь вентилятора чи радіаторного шланга, то клав він на них.

Завершивши з дзвінками, він повернувся до майстерні. Останньою роботою на сьогодні було залити нове мастило й замінити поршневі кільця. Власник обіцяв, що забере машину опівдні. Джо взявся до роботи, думаючи про те, як же тихо стало довкола без Бретта і Чаріті… І без Куджо. Зазвичай велетень сенбернар, сопучи, лежав у тінистому кутку біля масивних розсувних дверей і дивився, як Джо працює. Іноді Джо до нього говорив, і в Куджо завжди був такий вигляд, ніби він уважно слухає.