Розділ « Стівен Кінг Куджо»

Донна його відшила?

Він намагався знайти якесь інше пояснення і не міг. Якщо розглядати фразу «Я З НАСОЛОДОЮ ТРАХАВ ЇЇ ДО НЕ МОЖУ» окремо від її несподіваної, приголомшливої сили, чи не є це класичний трюк собаки на сіні? Якщо не можеш мати якусь річ, нагидь на неї, щоб не дісталась комусь іншому. Нелогічно, зате ж як приємно. У цей розклáд вписується і нова, не така напружена атмосфера вдома. І те майже зриме полегшення, яке випромінювала Донна. Вона дала копняка містеру інкогніто, і цим анонімним посланням він вирішив відігратися на її чоловікові.

Останнє питання: це що-небудь змінює?

Він дістав із кишені лист і, не розгортаючи, заходився крутити його в руках. Він спостерігав, як у небі пливе червоний фрисбі, і запитував себе, якого дідька йому з цим усім робити.

— Що це в нечистого таке? — поцікавився Джо Кембер.

Він вимовляв кожне слово роздільно, майже без інтонації. Джо стояв на порозі й дивився на дружину. Чаріті накривала йому на стіл. Вони з Бреттом уже поїли. Джо повернувся з фургоном, набитим усіляким залізяччям, і, в’їхавши в гараж, угледів те, що на нього там чекало.

— Підйомник, — відповіла вона. Чаріті відіслала Бретта на весь вечір погратися з другом, Дейвом Берджероном. Не хотіла, щоб хлопець був поблизу, коли щось піде не так. — Бретт сказав, що ти хотів би такий мати. Він сказав: «Підйомник “Йорґен”».

Джо перетнув кімнату. Це був худорлявий чоловік кістлявої, але міцної статури, з великим гострим носом і тихою, легкою ходою. Зелений фетровий капелюх збився назад, так що стало видно залисину, яка росла спереду. На чолі — пляма від мастила, з рота несе пивним духом. Важкий погляд маленьких синіх очей. Чоловік, який не любить сюрпризів.

— Пояснюй, Чаріті, — промовив він.

— Сідай, а то вечеря охолоне.

Рука, як поршень, рвонула вперед. Міцні пальці вп’ялися їй у передпліччя.

— Якого хера ти там надумала? Пояснюй, я сказав.

— Не лайся, Джо Кембере.

Їй було страшенно боляче, та вона не дасть йому задоволення прочитати це в її очах чи на обличчі. Багато в чому він поводився як тварюка, і хоча це захоплювало її в молодості, тепер захоплення минуло. За роки спільного життя вона засвоїла, що іноді над ним можна взяти гору, просто вдаючи хоробрість. Не завжди, але іноді.

— Скажеш мені нарешті, якого хера ти собі надумала?

— Сідай їсти, і я все розповім, — спокійно відповіла Чаріті.

Він сів, і Чаріті подала йому тарілку. На ній лежав стейк із вирізки.

— Відколи це ми можемо дозволити собі харчуватися, як Рокфеллери? — поцікавився Джо. — Думаю, в тебе вже є напоготові яка-небудь годяща казочка.

Вона принесла каву і запечену половинками картоплю.

— То тобі не потрібен підйомник?