Розділ « Стівен Кінг Куджо»

Він сидів край качиного ставка. На тому боці точилася натхненна гра у фрисбі. Він зауважив, що всі четверо дівчаток і двоє хлопців, учасників гри, на роликах. Цього літа ролики були в моді. Вік побачив молоду дівчину, що штовхала візок із арахісом, солоними крендельками та прохолодними напоями. У неї було свіже, ніжне й невинне личко. Один із гравців метнув їй диск. Дівчина вправно спіймала й кинула назад. «У шістдесяті, — подумав Вік, — вона жила б у комуні, старанно збираючи жуків із кущів помідорів. Тепер вона, мабуть, має хорошу репутацію в Управлінні з питань підтримки й розвитку малого бізнесу».

Вони з Роджером інколи приходили до парку обідати. Це було в перший рік їхнього перебування тут. Потім Роджер зауважив, що хоча ставок і виглядає привабливо, над ним стоїть слабкий, але відчутний дух гнилизни… А невеличкий будиночок на скелі посередині ставка був такий білий не від фарби, а від лайна чайок. За кілька тижнів Вік побачив напіврозкладеного щура, що плавав поміж презервативів і обгорток від жуйок на краю ставка. Здається, з того часу вони більше сюди не навідувалися.

У небі плив яскраво-червоний фрисбі.

Перед очима знову і знову поставав образ, що підсилював його лють. Вік ніяк не міг його прогнати. Образ був таким же вульгарним, як і слова анонімного дописувача. Він не міг його позбутися. Донна трахається з кимось у їхній спальні. У їхньому ліжку. Фільм, що крутився у нього в голові, був настільки ж чітким, як ті яскраві безсоромні стрічки, що їх показують у кіно «State Theater» на Конгрес-стрит. Донна, вродлива, зрошена дрібними краплями поту, стогне в ліжку. Кожен м’яз туго напнутий. В очах з’являється голодний вираз, як завжди після хорошого сексу; їхній колір темнішає. Він знав вираз, знав позу, знав звуки. Він думав — думав, — що єдиний про це знає. Навіть її батьки не знають.

Потім він уявив пеніс — хрін — чоловіка, що входив у неї. «У сідлі»; дурна фраза дзвеніла в голові, ніяк не бажаючи затихати. Вік уявляв, як вони трахаються під саундтрек Джина Отрі:

Ось я знову в сідлі,

Там, де друг — завжди друг…

Від цього він відчував мурашки по тілу. Відчував обурення й шаленство.

Фрисбі злетів і знов опустився. Вік простежив за ним очима.

Так, він щось підозрював. Але підозри — далеко не те саме, що впевненість. Принаймні це він точно засвоїв. Він міг написати ціле есе на тему: «Чим відрізняються підозри від упевненості». Він справді був повірив, що всі підозри безпідставні, і це робило удар удвічі жорстокішим. А навіть якщо ні — те, чого не знаєш, не завдає болю. Хіба не так? Коли людина йде темною кімнатою з глибокою ямою в підлозі і проходить усього в якихось дюймах від неї, їй не конче знати, що ледь не провалилася. Причин для страху немає. Коли світло не ввімкнене.

Ні, він не провалився. Його штовхнули. Залишалося питання, що з цим робити. Роз’ятрена частина його єства, що волала від болю й гніву, зовсім не хотіла мислити «по-дорослому» і визнати, що подібні грішки трапляються в дуже багатьох пар з одного, а то й з обох боків. «До дідька “Пентхаус Форум”, “Варіейшнс”, чи як там ще називаються ці журнальчики, коли йдеться про мою дружину, яка трахалася невідомо з ким

(там, де друг — завжди друг)

за моєю спиною, коли Теда не було вдома…»

Знову почали прокручуватися кадри: зім’яті простирадла, напружені тіла, ніжні звуки. Потворні слова, огидні терміни наринули, як збіговисько роззяв на місце інциденту: перепихатися, встромляти, дрючити, замочити пісюна, я граю не за гроші, я граю не для слави, та грати твою мамцю — таки ганебна справа, розрядити пістолет, сапати вазони… «З моєю дружиною! — конвульсивно думав Вік, заламуючи руки. — Все це з моєю дружиною!»

Його розлючена, уражена частина мусила, скрегочучи зубами, погодитися, що він не може приїхати додому і натовкти Донні, щоб аж пір’я летіло. Проте він міг забрати Теда й піти. Не переймаючись поясненнями. І хай тільки спробує його зупинити, якщо наважиться. Він не думав, що вона це зробить. Узяти Теда, поїхати в мотель, найняти адвоката. Одним махом обрубати всі кінці й не оглядатися.

Але хіба не злякає хлопця, коли Вік просто схопить його і повезе в мотель? Чи не зажадає Тед пояснень? Йому тільки чотири, та цього досить, щоб збагнути: щось жахливо, катастрофічно не гаразд. А ще ця поїздка: Бостон, Нью-Йорк, Клівленд. Вікові було абсолютно начхати на цю подорож, принаймні зараз: хай старий Шарп зі своїм малюком хоч висадяться на Місяці, йому було все одно. Та Вік не сам. У нього є партнер. У партнера дружина і двоє дітей. Навіть тепер, коли йому було настільки боляче, Вік усвідомлював, що зобов’язаний хоча б сяк-так спробувати врятувати угоду з Шарпом, що було рівнозначне врятуванню самої «Ед Воркс».

Було ще одне питання, хоч він і не бажав його ставити собі: чому, власне, він хотів забрати Теда й піти, навіть не вислухавши її бачення історії? Те, що вона спить із ким завгодно, псує мораль Теда? Ні, він так не вважав. Тому що — його розум одразу ж ухопився за цю ідею — це певний спосіб змусити Донну страждати так само глибоко, як він зараз. Та чи хотів він перетворити сина на психологічний еквівалент лома чи кувалди? Мабуть, ні.

Інші питання.

Записка. Поміркуй-но хвильку про цю записку. Не про її зміст, не про ті шість рядків, сповнені брудної акумуляторної кислоти; подумай про сам факт записки. Хтось просто взяв і вбив курку, котра, даруйте за двозначність, несе золоті яйця. Навіщо коханець Донни прислав цю записку?

Звісно, тому що курка перестала нестися. І наш містер інкогніто був лютий, як дідько.