Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Просто собака, — вимовив Ронні.

— Гавкає страшніше, ніж кусає.

— Авжеж. Хочеш піти туди ще раз? Краще прилаштуєш підйомник.

— Твою мать, — відгукнувся Джо.

— І тебе, і твою коняку.

Обидва зареготали. Ронні дав йому закурити.

— Чим, по-твоєму, нам зайнятися?

— Я — весь твій, — відповів Джо, заводячи машину.

На півдорозі до Портленда Ронні промовив скоріше сам до себе:

— З цим псом щось не те.

Джо, котрий вів машину, вистромивши з вікна лікоть, швидко озирнувся на Ронні.

— Я злякався і не соромлюся це визнати. Такі ось маленькі собачки змушують мене пудити в штани, особливо коли нікого немає вдома. Мені так і хочеться натовкти йому яйця, розумієш? Я хочу сказати: якщо люди не прив’язують собаку, який може вкусити, то на це вони й заслуговують, знаєш? Ця тварюка… Ти ж його бачив? Закладаюся, падлюка важить добрих двісті фунтів.

— Може, дзенькнути Джо Кемберові? — промовив Ронні. — Розповісти, що сталося. Поки йому руку не відкусили. Як думаєш?

— Що тобі недавно зробив Джо Кембер? — вишкірившись, відгукнувся Маґрудер.

Ронні задумливо кивнув.

— Він не смокче мені так, як ти. Що правда, то правда.

— Останній раз мені смоктала твоя дружина. До речі, не так уже й погано.

— Дідько тобі в пельку, паскуднику.

Вони зареготали. Джо Кемберові ніхто не телефонував. Коли Ронні з Джо повернулися в «Портленд Мешин», уже був час закруглятися. Час гуляти. Вони витратили п’ятнадцять хвилин, щоб скласти звіт про поїздку. Беласко зайшов спитати, чи Кембер був удома, коли вони приїхали. Ронні ДюБей підтвердив. Беласко, йолоп найвищої категорії, пішов собі геть. Джо Маґрудер побажав Ронні гарних вихідних і офігенного четвертого липня. Ронні відповів, що планує піти в запій і не виходити з нього до вечора неділі. Вони розпрощалися.

Жоден з них і не згадував про Куджо, доки не прочитали про нього в газетах.